Трагізм війни поезії О. Т. Твардовського “Я поліг біля Ржева” посилює те, що розповідь йде від імені бійця, який поліг у Другій світовій війні на полі битви. Величезна сила міститься у першій строфі:
Я поліг біля Ржева В безіменнім болоті, В п’ятій роті Сталева
Вбила бомба в польоті…
Переконливість трагічної події смерті бійця надають деталі. Він не просто загинув, а саме біля Ржева, і знову вказується конкретне місце – “в безіменнім болоті”.
Ми дізнаємося, шо служив він у п’ятій роті. Здавалося б, навіщо авторові
Орденів не чіпляти, Що дала нам війна, Вам – життя все багате, Нам – відрада одна: Що пройшли всі маршрути За вітчизну свою. Хай наш голос не чути, – Він із вами в бою…
Солдат, що поліг у тім запеклім бою, у своїй уяві малює мирну картину, що також посилює трагізм в описі Твардовського. Солдат засмучений, тому шо не знає, “чи у Рже в і бійці?” На думку солдата, перед тими хто поліг, ніхто із живих не буде у боргу. Ті живі товариші підхопили прапор, що впав на сніг, і продовжили гнати лютого
Події, описані у вірші Твардовського, відбуваються тоді, коли “кат грозить ще Москві”. Той, хто поліг біля Ржева, не знає, що війна триватиме ще кілька років, але він упевнений, що кінець цієї кривавої війни неминучий і ворога розіб’ють, тому він і каже:
“Завіщаю вам нині Всім у щасті прожить… Берегти її свято, Перемогу свою, В пам’ять воїна-брата, Що поліг у бою”.
У вірші є такі рядки які нагадують життя іншого героя – Андрія Соколова, про якого написав М. О. Шолохов в оповіданні “Доля людини”.
Ви повинні там, браття, Всі стояти, як стіна…
Андрій Соколов, пройшовши полон, не втратив людської гідності. Він своєму собратові, що загинув біля Ржева, міг би розповісти, як йшла війна, як воїни – визволителі з гідністю пронесли прапор перемоги, що випав із рук загиблих.
Андрій Соколов навіть у фашистському полоні зберігає гідність радянської людини. Андрій потрапляє у табір смерті. Одного разу його викликало начальство табору.
Прийшов полонений до коменданта. “Прямо переді мною сидить уже п’яненький Мюллер, пістолетом грається…” Голодному Андрієві запропонували випити “за перемогу німецької зброї”, але той відмовився. Тоді – “за свою погибель”, – сказав німець посміхаючись. Андрій погодився, але від закуски відмовився.
Пити довелося тричі, і щоразу полонений не торкнувся закуски. Цим він довів ворогові свою зневагу до нього і незламність духу російського солдата.
Я уявляю собі: стоїть серед ворогів стомлена, голодна, безпорадна людина. Її можна вбити, фізично знищити, але вона здобуває духовну перемогу над ворогом. 1 це не міг не відчути комендант: “…Ти – справжній російський солдат. Ти – хоробрий солдат. Я – теж солдат і поважаю гідних ворогів…”
Андрій Соколов вижив у тій клятій війні. Незважаючи на полон, на тортури, на те, що він втратив сім’ю, серце не зачерствіло. Андрій усиновлює хлопчика – сирітку Ванюшу.
І знову згадуються рядки з вірша О. Т. Твардовського:
Завіщаю вам нині Всім у щасті прожить
] своїй Батьківщині З честю вірно служить.
Виконав Андрій Соколов, як і мільйони його співвітчизників, цей заповіт – служити Батьківщині і бути гідним сином своєї землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)