Олександр Блок ніколи на сприймав життя як даність. Він розумів його як боротьбу реального темного начала і світлого, духовного світу, який відкривається тільки обраним. Ліричні образи його нечіткі, розмиті, грані між окремими відчуттями в поезії здаються стертими.
Його поезія діє, як повний місяць на сновиду. Непевність, музичність, алогізм образів дивним чином співвідносяться з емоційністю, яскравістю, інтенсивністю, силою почуттів поета.
Вірш “Весно, весно, без меж і без краю… ” – це твір, який вирізняється серед інших динамізмом,
Ліричний герой приймає “безсонні за спірками ночі і світання в фіранках життя”, тільки нехай весна заглядає йому в очі і дратує, п’янить приспані почуття. Він приймає і оселі пустих сіл, і морок та бруд міст, “і пекельний невільницький труд”.
Поетичний твір – це не біографічний довідник. Рідко можна ототожнювати ліричного героя
И встречаю тебя у порога
С буйным ветром в змеиных кудрях,
С неразгаданным именем Бога
На холодных и сжатых губах…
Портрет ліричного героя точно збігається з портретом Блока: чорні кучері, чітко окреслені без усміху губи, виразні холоднуваті очі… .
Ліричний герой захищається щитом своєї поезії, своєї відстороненості від усього, що владно і нагло вдирається у його життя. “Я ніколи не кину щита… “, – різко й розпачливо, як зойк, звучать слова героя, але влада мрії зростає над ним, робить його слабким і уразливим. Він здатен зміряти ворожість життя, але
Все – ненависть, прокльони, любов:
За тортури й погибель – я знаю
Все приймаю!.. І знову!.. І знов!..
Поет – це та величина, яку виміряти стандартними мірками не можна. А Блок стоїть осторонь навіть серед найзагадковіших митців. Придивіться до портрета молодого Блока: прекрасне, горде, одухотворене лице і неначе потойбічний погляд сновиди.
Образ лунатика, який ходить у напівсні десь у зачарованих далях і, прокинувшись, змішує у своїх творах побачене там з реальними пристрастями, емоціями, які кипіли у його житті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)