У серпні 1900 року Олексій Толстой звернувся до реалістів із закликом об’єднатися проти інспектора училища Волкова – негідника, “ломавшего дитячу психіку”. “Усякому відомо,- говорив Толстой,- що один розум добре, а два краще й що одна людина не може виконати те, що зробить ціла група людей, зв’язаних однією ідеєю. Грунтуючись на цих міркуваннях, потрібно згуртуватися всім в одну сім’ю, щоб діяти воєдино в ім’я волі, правди й істини”. Мова йшла про боротьбу з училищним начальством – і тільки.
Ніякого політичного змісту
Набагато сильніше залучають юнака Толстого ідеї абстрактного, відверненого гуманізму. Життя погане, але вона може стати краще, якщо всі люди будуть любити один одного. Любов до жінки, до друзів, до всіх інших людей, до життя
Тому цілком зрозуміло, як одночасно з відозвою до товаришів-реалістам у щоденнику Толстого в серпні 1900 року з’являється такий запис: “Людина не розуміє, що жити й любити в тисячу разів краще, ніж жити й ненавидіти… Невже купець-мільйонер, що загрібає лопатою золото й залишає тисячі сімейств без шматка хліба, – щасливий?” Ні, уважає Толстой,- це самообман,- і мільйонер на одрі смерті, оглянувшись назад на себе й на людей, їм розорених, прийде в жах перед тією незначною порожнечею свого життя, у продовження якої його серце жодного разу не було доступно почуттю любові. “Без любові життя є незначне існування, і жалюгідний та людина, будь він навіть оточений всіма дарунками природи, у серце якого не було іскри любові. – Варто жити, щоб любити”.
Абстрактно-гуманістичні погляди молодого Толстого значною мірою сформувалися під впливом літератури – В. Гюго, Гоголя, особливо Л. Н. Толстого – “володаря дум” 1900-х років. Більшу роль зіграли й особисті переживання: Толстой був закоханий. Питання любові настільки хвилювали парубка, що він умудрився писати про їх навіть у шкільному творі на таку, здавалося б, невідповідну тему, як “Значення лісів у житті країни й шкода, заподіювана їхнім винищуванням”.
Таке відношення до миру спочатку виховувала в хлопчику мати. Сама Олександра Леонтіївна, що ретельно вивчала різні соціологічні теорії, записувала в щоденник: “Ледь розберуся небагато – у всім бачу дві сторони – і праву, і неправу. Одна ідея панує мною: ідея любові (загальної)”. Літературна проповідь абстрактного гуманізму лягала в душі юнака на добре підготовлений грунт
Процес формування характеру протікав в Алеши Толстого важко, порию болісно. Сумніву в меті життя, у виборі шляху вели до невір’я у свої сили. Часто він здавався собі “дрібним, незначним, нерозумним, несерйозним”. “Слабість духу в боротьбі з перешкодами, апатія до життя при одній думці про невдачу в ній” приводили навіть до міркувань про самогубство. “Один раз я задав собі питання: чи варто жити, – записав Толстой у щоденнику, – відповідь виходила, що ні”.
Олександра Леонтіївна намагалася, як могла, підтримати сина, вселити йому бадьорість. “Я багато йому говорила, – повідомляла вона Олексію Аполлоновичу,- що все в нього ще спереду. Я йому говорила, що людина може бути паном своєї долі й сам собі вибрати справу за бажанням і що тепер найважливіша його справа – це готуватися до життя, тобто вчитися й виробляти собі характер. Не знаю, наскільки я на нього зробила враження, – він такий потайливий і якось соромиться показувати те, що почуває. Йому необхідна тепер розумова їжа, розмови з тобою. .Читати тепер ніколи, а умишко працює”
У такому настрої Олексій Толстой – як багато хто в його віці – потягнувся до пера й паперу. Писав він багато, у самих різних жанрах: сумні елегії, любовні вірші, сатиричну поему, одноактну жартівну п’єсу, оповідання, автобіографічну повість. Це не було ще серйозним літературним творчістю
“Олексій, забравшись у кабінет, писав, – наділяв Олексій Толстої героя повести власним ім’ям і рисами. – На нього знаходило іноді жагуче бажання передавати на папір свої почуття, думки. Він любив самий процес писання, процес Творчості, коли людина почуває, що на нього точно невидимо сходить якась сила, натхнення, коли забуваєш всі навколишні, всі дріб’язки, і в голові носяться образи, особи, те мрячні, те яскраві, коли почуваєш себе здатним не користуватися життям, даними природи, а сам стаєш творцем, людиною, що коштує на цілу голову вище звичайного я”.
У травні 1901 року Олексій Толстой закінчив реальне училище. Гроші, що дісталися на його частку в спадщину (Н. А. Толстой умер у Франції в 1900 р.), дозволяли вчитися далі.
Через місяць Толстої виїхав Впетербург.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)