ЄВГЕН МАЛАНЮК УРИВОК З ПОЕМИ Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук, Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну. І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні – богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана – Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій Уміли кинуть п’яний сміх В скривавлене обличчя – муці. Чия залізна голова І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова, Що їй мороз ішов за шкіру. Хто в дикий вихор гопака Втіляв життя назустріч
Й чия упевнена рука Зміцняла сивого Мазепу. Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то Вони взяли свячений ніж, Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло – Вони лишилися, як криця! І жадний примус, жадне зло Їх не примусило скоритьсяі Херсонські прерії – мов Січ, А кобзарем – херсонський вітер, І рідним був одразу клич: – Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг Й – не раз червоная – Синюха, А я там весен вербний пух І дух землі – з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва, Не спокушав її розгон той – Та враз підвівсь, і запалав, І з серця кров’ю крикнув Гонта. …
Даремно, вороже, радій – Не паралітик і не лірник Народ мій – в гураган подій Жбурне тобою ще, невірний! Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських – І по паркету наших заль Ступати лаптю буде сковзько. 5.6 1924
(1 votes, average: 5.00 out of 5)