ЄВГЕН МАЛАНЮК Сучасники 1 Максимові Рильському
Ще молитесь, далекий брате, Серед Звенигородських піль. Ще не стомились карбувати В коштовних ямбах вічний біль. Краси веселий кондотьєре,
Несете хрест свій там, ген-ген, Серед похмуро-рідних прерій; Ви – еллін, схимник і Гоген! Навколо – хащі й печеніги,
А в кельї – тиші ніжний спів, Реторти, циркуль, колби, книги, І Ви – алхімік мудрих слів. Січень. 1923 По прочитанні “Синьої далечіні”
2 Павлові Тичині На межі двох епох, староруського золота повен, Зазгучав сонценосно твій
І на древнім, на скитськім1 , на кров’ю залитім просторі Говорили могили, співали козацькі вітри. І у літери тайн степовії складалися зорі,
Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори. Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій” Метеором огнистим ударив в дніпровські степи І, здавалося,- вріс. І над плугом схилився до праці, І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи… Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.
О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! –
І бездонним проваллям дихнула порожня луна. … від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась. … в скривавлений Жовтень – ясна обернулась Весна. І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,
Щоб журить і жахать… Замогильний доноситься спів. І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари Божевільну Офелію – знов половецьких степів. Листопад.
1924 1 Скитський – скіфський. Так писали за правописом 1929 року.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)