ЄВГЕН МАЛАНЮК ОДА ДО ПРИЙДЕШНЬОГО Дні Твої скалічено криваво, За туманом мерехтить мета…
Так обридла підозріла слава, Так гнобить нещадна самота. Вию псом на мертвім полі бою, Стережу сей попіл і кістки,- Знаю, Бог розсудить нас з Тобою:
Сходять зерна, пружаться ростки. Під морозним вітром – біла тризна, Сніг сліпить, вирує рівнина,- То встає озимина залізна, Крізь крижаний сніг – озимина.
Бачу їх – високих і русявих, Зовсім інших, не таких, як ми,- Пристрасників висоти і слави,
Ненависників тюрми і тьми. Ось їх стислі руки,
В гострім зорі зимно-синя криця – Вірний щит від болю і образ. Спадкоємці бою, бурі діти! Загримить ще раз така пора – Сміливо могили перейдіте, Коли треба – розтопчіть наш прах.
Щоб без вшанувань, без академій Кров жадала неминучих кар, Криця зустрічала серця кремінь, Викресала іскрами удар!
Щоб тверезі зимно-сині очі Загорались, гострі і палкі, Лиш тоді, як обрій зарокоче, Боєм зустрічаючи полки. І коли доба метальним словом
Збудить в серці переможний ямб, Присуд Божий в даль Твою громово Ознаймить гарматний дифірамб. 11.1.1932