Іван Антонович Кочерга (1881-1952 pp.)
“Ярослав Мудрий”
Драма Івана Кочерги “Ярослав Мудрий” народжена епохою Великої Вітчизняної війни, коли кожна людина проймалась загостреним відчуттям національної величі та традицій. В цей період народились найвищі зразки мистецтва, які стали своєрідною проекцією минулого в сучасне.
П’єса написана в 1944 p., остаточний її варіант – у 1948 р. Твір називають вершиною творчості драматурга. В основу його написання Іван Кочерга поклав історичні події XI століття. Саме в цей час князем Київської
Драма “Ярослав Мудрий” зігріта високими патріотичними почуттями автора. Давній Київ немовби перегукувався з Києвом 1941-1943 pp., що оборонявся і звільнився від фашистської неволі.
Тому в своїй поемі І. А. Кочерга підносить проблему миру як найвищої людської цінності, запоруки процвітання держави і народу. Порушені в творі проблеми синівської любові до рідної землі, готовність перемогти будь-яких ворогів батьківщини були дуже актуальними для періоду Великої Вітчизняної війни. Мужність наших далеких предків, їх бойова доблесть були прикладом
Під Києвом великим златоглавим
Хай задзвенить прадідна наша слава!
Хай загримлять червленії щити!
То не дамо ж гнізда свого в обиду,
Вперед, на бій за землю нашу рідну,
За Київ наш, державний і святий!
Події твору охоплюють 1030-1036 pp., коли великому князю вдалося приборкати міжусобні чвари на київських землях та відбити навалу печенігів. Проте в творі є деякі неточності: на 1032 р. автор відніс шлюб князевої дочки Єлизавети з Гаральдом норвезьким, хоч насправді ця подія відбулася значно пізніше, у 1044 р. Письменник мотивує це тим, що не хоче розтягувати часу в драмі. Наявні і деякі порушення обставин битви з печенігами під Києвом у 1036 р. За даними літописів, Ярослав перебував у Новгороді і вже потім прийняв бій з печенігами.
А в драмі князь довідується про наближення печенігів до міста, перебуваючи в Києві. Оскільки п’єса є художнім твором, то в ньому мають право на існування й історична правда, і художній вимисел.
Ярослав хоче створити могутню державу – а для цього потрібен мир. Часом його доводиться здобувати й мечем, тому князь велить скарати новгородського посадника Костянтина, який спробував порушити “мирний лад”. До того ж князь підійшов до здійснення давно поставленої мети – високо піднести культуру руської землі.
П’єса “Ярослав Мудрий” складається з п’яти дій, кожна з яких має свою назву і відповідає певному Часові.
У творі немає єдиного стрижня – всі сюжетні лінії твору перетинаються в образі князя, а найважливіші події теж стосуються тільки його. Найголовніші з них: стосунки Ярослава і Микити, Ярослава і Журейка, Ярослава і Гаральда, Ярослава і Інгігерди…
До того ж всі сюжетні лінії твору підпорядковані головному драматичному конфлікту – боротьбі князя Ярослава з різними життєвими перешкодами за утвердження могутності і культурного розвитку мирної Русі.
Композиція п’єси теж має певні свої особливості. По-перше, твір складається з п’яти дій, кожна з якої має свій заголовок. П’ята дія поділяється ще на дві частини (першу і другу відміни), які мають ще і свою символіку: гуслі символізують прагнення Ярослава поширювати культуру Київської Русі, а меч є символом захисту від нападників і утвердження княжої влади.
Золоті ворота є символом мирного будівництва, про яке мріє Ярослав. Особливістю композиції даного твору є і те, що всі події зображені в хронологічній послідовності. Поему написано білим віршем, і велике значення для розуміння її змісту мають авторські ремарки.
Всі дійові Особи п’єси поділяються на дві групи: історичні (Ярослав, Інгігерда, Єлизавета, Анна, Володимир, Сильвестр) та вигадані (Микита, Журейко, Милуша, варяги).
Ярослав – цікава і дуже суперечлива постать. У п’єсі весь час стикаються два напрями його діяльності: войовничий і будівничий. Князь прагне мирної праці, але має все життя воювати, створює “Руську правду”, але не може “ствердити в житті правди”. Він жорстокий воїн і мудрий книголюб; творець першого зведення руських законів – і князь, який карав в міжусобній боротьбі навіть найближчих родичів, відомий політик і натхненний будівничий:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Він показаний і як державний діяч, і як не позбавлена щирих почуттів, а то й звичайних слабкостей, людина. Але завжди князь має силу все підкоряти вищій меті свого життя, як би це не болісно було часом робити.
Хоча душа Ярослава болить, але він віддає свою дочку Єлизавету за норвезького витязя, зміцнюючи тим самим союз із північним сусідом. І в той же час одним із найважливіших конфліктів драми, в якому розкриваються патріотичні почуття Ярослава Мудрого, є його боротьба проти засилля варягів. Він із сарказмом називає варягів, предків Інгігерди, найманцями, готовими перекинутися до ворога, якщо той давав “за меч дорожче”.
Ярослав добре розумів: варяги мали намір за допомогою інтриг і чвар прибрати до рук Русь. Він з болем і жалем, образою і гнівом у душі слухає, як Інгігерда називає руські міста по-варязьки, чи намагається твердити про “вищість” варягів. Коли княгиня кидає Ярославу докір, що в нього кров руської жінки-рабині, він схвильовано відповідає їй:
З усіх небесних благ
Найвищим благом кров я цю вважаю,
Бо є з народом вірний мій зв’язок,
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем,
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Ладоги живе.
І не заброд Ісландії суворих, –
Мене своїм він предком назове!
Складна роздвоєність між державним обов’язком і людськими почуттями тим болючіша, що вся політична діяльність князя Ярослава, спрямована у мирне будівниче русло, часом змушувала його піднімати неправедний меч, а іншим разом – кидати зброю в піхви, коли її належало б застосувати.
За жанром “Ярослав Мудрий” – це романтична історична драма. Темою твору є показ синівської відданості батьківщині, полум’яної любові до рідної землі, патріотизм князя та широкого кола простих людей, які в жорстоких боях із різними нападниками завжди відстоювали волю і незалежність своєї батьківщини.
Центральним персонажем драматичної поеми є образ Ярослава Мудрого, на честь якого автор назвав свою п’єсу. Письменник намагався найпереконливіше відтворити дві основні риси князя – непримиренність до всіляких ворогів вітчизни (зовнішніх і внутрішніх) і прагнення до будівництва, культури й освіти народу. Князь Ярослав у творі – це натура цільна, вольова, могутня.
Вправний воїн-захисник рідної землі, тонкий дипломат, творець і мудрець водночас. Сам Ярослав зазначає, що “Береться мудрість не із заповітів, А із шукань і помилок гірких!”
Свого часу критика закидала авторові звинувачення в надмірній ідеалізації Ярослава; можливо, це й так. Але задум драматурга полягав у тому, щоб показати хоч і не ідеального, але, перш за все, справедливого, далекоглядного правителя.
Ярослав – мудрий політичний діяч. Для нього: “Раніш закон, а потім благодать”. Звичайно, зміст цього князевого висловлювання багатозначний. Ярослав є автором першого в Русі збірника законів “Руська правда”, тому він є поборником суворої законності.
Як патріот своєї держави, князь дбає про вірність батьківщині, про перевагу державних інтересів над особистими, про збереження миру.
Не всі розуміють князя. Його внутрішні вороги в особі дружини Інгігерди, монаха Микити та новгородських бояр змушують Ярослава бути жорстоким:
Людей учу я страхом і книжками,
Але і сам я у людей учусь.
Бо мудр народ, і житиме віками
В трудах і битвах вихована Русь.
Цікавим образом у п’єсі є образ монаха Микити. Це – творча, обдарована людина, здатна оздоблювати книги. Але в той же час Микита – це людина неспокійної вдачі, драматичної долі.
Микита – син новгородського посадника Коснятина, якого Ярослав скарав, бо той “порушив спокій на Русі”. Князь покарав Коснятина не для власної користі, а в ім’я народу, батьківщини. Князь наголошує:
.. .вищих я не відаю скарбів,
Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,
Які весь вік я чесно боронив.
І поки жив, стояти я клянусь,
За руську правду і єдину Русь!
Микита розуміє правду Ярослава, але в його характері борються два почуття: помста за батька і любов до батьківщини. Останнє перемагає, і, облишивши намір помститися, Микита вирушає в далеку подорож. Коли ж, повернувшись, застає батьківщину в біді, йде на битву з печенігами і віддає своє життя за Київ, за народ, за Єлизавету, яку дуже любить.
Символом духовності народу є в творі вчений-монах Сильвестр. Це людина, яка живе для своєї країни, вірою і правдою служить князеві: втілює в життя княжу мрію про створення бібліотеки.
Сильвестр – добрий порадник і помічник князя і його родини. За відсутності Ярослава саме він своїм теплим словом і молитвою міг розв’язати ту чи іншу проблему. Сільвестр – вірний син своєї батьківщини. З палкою любов’ю говорить він про рідне місто:
Благослови, Господь, державний Київ, Що на горі над голубим Дніпром Пильнує мир і всі труди людськії…
Каменщик Журейко – представник простого народу в творі. Він не менше за Ярослава любить свою вітчизну, щиро кохає свою дівчину Милушу. Журейко – вродливий, ставний юнак.
Він має гарну фізичну силу, вміє згуртувати навколо себе народ.
Коли варяг убиває брата Милуші і намагається скривдити дівчину, то юнак рішуче стає на захист, вбиваючи варяга-злочинця. Князь поклявся скарати юнака. Журейко залишає Київ, стає моряком-рибалкою. Хоч Ярослав і переслідує Журейка, але каменщик повністю схвалює боротьбу князя за єдність держави, за “спокій на землі” і підтримує його. Дізнаючись про зраду Ульфа й Інгігерди, попереджає Ярослава.
Державні інтереси йому не байдужі. Однак він не корислива людина, бо відмовляється від пропозиції Ярослава залишитися при дворі. Журейко вдруге рятує Русь та Ярослава, коли приводить новгородські полки на допомогу князеві під час битви з печенігами:
Побіда! Господа прослав!
Побито вщент поганих супостатів.
Патріотичні почуття простого люду розкриті і в образі Милуші, дочки Людомира та коханої Журейка. Це ніжна, любляча донька, вірна наречена. Вона здатна на рішучий протест проти кривди, уміє знайти вихід зі скрутного становища.
Саме вона врятувала свого коханого від жорстоких намірів Ульфа.
Ще однією суперечливою постаттю є Інгігерда – дружина Ярослава. За походженням вона шведська принцеса. На початку п’єси автор зобразив її войовниче настроєною проти князя. Його плани і мрії для неї були чужими.
Вона навіть готує з Ульфом змову проти Ярослава, бо була владолюбною людиною, чим заслужила його гнів: “У монастир замкну я Інгігерду!” Чотири роки життя в монастирі змінюють її характер. Вона розуміє дії Ярослава, бачить у ньому мудрого політика, дбайливого батька, доброго чоловіка:
.. .Багато сліз сама я пролила…
Зате тепер навчилась шанувати
Любов і мир родинного житла…
Прости мене, мій княже господине,
Коли тобі я болю завдала.
А під час битви з печенігами вона молиться за Ярослава і за всю Руську землю.
Чільне місце у творі займає образ доньки Ярослава – Єлизавети. Молода князівна палко любить свій край. їдучи на чужину, вона відчуває, що не винесе розлуки з рідним краєм:
Де я знайду чудових стільки книг,
Такі пісні, як в Києві у тата,
Що королів мудріший всіх земних.
А Київ наш – зелений і прозорий!
Дніпро широкий… кучеряві гори,
Палати білі, бані золоті…
Де ще красу подібную знайти?
І це все кинуть…
Вона перейняла від батька любов до книг, до рідної землі.
Однак Єлизавета змушена залишити вітчизну. І хоч великою була любов Гаральда, однак Єлизавета помирає, дуже сумуючи за домівкою, за Києвом.
Отже, герої п’єси “Ярослав Мудрий” – це патріоти свого краю, свого народу, мужні, красиві душею люди.
Романтична драма “Ярослав Мудрий” є високим досягненням в українській літературі. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)