1. Поява чиновництва в Росії. 2. Чиновники в комедії “Горе від розуму”. 3. Адміністративний апарат в “Ревізорі”.
4. Подібність добутків. Своя сорочка ближче до тіла.
Народна приказка Чиновництво як клас з’явилося в Росії при Петрові I, після введення їм Табеля про ранги. Прогресивний в епоху Петра документ безнадійно застарів до XIX століття. Однак так зване освічене суспільство як і раніше продовжувало ділити себе на всі ті ж 14 класів.
Комедія “Горе від розуму” була створена А. З. Грибоєдовим в 1824 році.
Добуток досить
Вони бояться прогресу й поєднуються в один табір реакціонерів Їхні життєві підвалини засновані на сліпому підпорядкуванні старим підвалинам.
Тільки поводження “на старших дивлячись”, навіть якщо подібна програма застаріла, може викликати
Він чемний, веселий і привітний Заповітна мрія Фамусова – вигідно прибудувати свою дочку Софію заміж: Ах, матінка, не довершуй удару! Хто бідний, той тобі не пари От, наприклад, у нас вуж здавна ведеться, Що по батьку й синові честь: Будь плохенький, так якщо набереться Душ тисячки дві родових, – той і наречений”. У відносинах Чацкого й суспільства автором розкриваються й висміюються погляди “століття минулого” на основні складові життя теперішнього дворянина: на службу й кар’єру, на владу й гроші, на закон і мораль. На свою службу Фамусов, найчастіше у втрату собі, бере винятково своїх родичів, друзів, знайомих.
Його приваблюють низькопоклонництво й відверті, грубі лестощі Він і Чацкого хоче навчити жити подібним чином, “на старших дивлячись”.
Справи страшать його тільки в тім плані, щоб “безліч не накоплялася їх”. Слуги у Фамусова за людей не вважаються – пан може побити їх, вилаяти, заслати на каторгу. В особі Фамусова – збірний портрет усього дворянства Це люди, що розглядають службу як джерело особистих вигід і благ.
Вони служать не справі, а людям.
Для подібного роду людей страшно й свято думка світла, хвилює тільки те, “що стане говорити княгиня Марья Алексевна”. Іншим яскравим представником цієї епохи є Скалозуб – ідеальний для Фамусова зять. Адже він “і золотий мішок, і мітить у генерали”, і саме та людина, у якому відбиті грубейшие риси кар’єристів-солдафонів того часу Ханжа й мздоимец – такий глава чиновництва якогось повітового міста Сквозник-Дмухановский, герой комедії Н. В. Гоголя “Ревізор”. Сам він зізнається, що “шахраїв над шахраями обманював, піддягав на уду пройдисвітів і шахраїв таких, що все світло готові обікрасти”.
Змагання в шахрайстві, казнокрадстві й хабарництві зведено їм у справу життя. А заняття ці настільки близькі й природні для натури городництва, що він упевнений давно в їхній правомірності: “Це вуж самим богом улаштоване”. Зухвалий, грубий і владний зі своїми підпорядкованими Сквозник-Дмухановский моментально міняється при спілкуванні з вищестоящими чинами: його привітність, увічливість і послужливість наскрізь показні, не знають границь і норм. Ці метаморфози пояснюються природним для цього часу бажанням городничего одержати підвищення, чин, а на додачу до них – гроші й ще менш обмежену владу.
Однак губернатор не самотній у своїх помислах – для кожного чиновника містечка характерні схожі мечтанья.
І суддя Ляпкин-Тяпкин, і піклувальник богоугодних закладів Земляника, і доглядач училищ Хлопов, і поштмейстер Шпекин – всі вони тягнуться за своїм начальником, у таємниці йому заздрячи. Всі вони копіюють його звички. Сама значна людина в місті – суддя, сливущий мудрою й освіченою людиною, на ділі виявляється нікчемним ледарем.
Ляпкин-тяпкин не тільки не в курсі основних судових справ, але й зовсім ними не займається Він захоплюється полюванням, тому всі хабарі беруться борзими щенятами й за хабарі не вважаються зовсім.
Суниця, піклувальник богоугодних закладів, зізнається в суспільстві чесним, будучи насправді “шахраєм тонким”. При цьому він казнокрад і ледар, до того ж і ябеда: він обмовляє перед Хлестаковим своїх товаришів, намагаючись обілити себе при цьому. Про особливості лікарняної справи він говорить наступне: “Людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає”.
Ще один тип чиновництва, гідний осудження – поштмейстер Шпекин. Він не має особливих розумових і моральних якостей, єдина мета в його житті – дріб’язкова дозвільна цікавість Для того щоб задовольнити цю потребу, він безкарно користується своїм робочим положенням, читаючи чужу пошту.
При цьому немає в його словах ні зніяковілості, ні совісті, тому що вважає він, що виконує свій безпосередній обов’язок. Хлопов, боязкий і забитий доглядач училищ, вічно трясеться від страху, навіть не помишляя про те, щоб виправити положення, що створилося в плані утворення. Всієї його дії по роботі зводяться до вічних скарг і ниття.
Таке безладне відношення характерно для всіх чиновників міста. Ці “державні чоловіки” не печуться ні про благоустрій підвідомчого їм міста, ні про питання, що входять у них компетенцію Особисті інтереси й власний спокій дорожче й ближче всього на світі. Описуючи цих представників чиновницького апарата, Гоголь критикує загальний адміністративний пристрій Росії. Недарма він говорить: “В “Ревізорі” я вирішив зібрати все дурне в Росії, яке я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, а за одним разом і посміятися над всім”.
Обидві розглянуті тут комедії об’єднані не тільки загальною епохою описуваних подій.
Персонажі письменників подібні, більше того, ідентичні проблеми, що піднімаються на сторінках цих добутків. І обидві комедії безсмертні, адже пороки хабарництва, казнокрадства, хабарництва існували практично в будь-якій епосі й продовжують своє існування по цей день
(2 votes, average: 4.50 out of 5)