Підручник Українська література 11 клас
Сучасна українська література
Євген Маланюк (1897-1968)
Ти не загинеш, мій народе,
Пісняр, мудрець і гречкосій.
Бо вірю: судні дні не даром
Твій чорний рай зняли пожаром,
І пломінь слупами росте,
Сполучаючи з небом степ.
(Євген Маланюк)
В історії української літератури XX століття Євгенові Маланюку належить одне з найпомітніших місць. Визначний поет і літературознавець, культуролог й автор мистецьких есе та історичних розвідок, палкий патріот України й гуманіст – таким
“Я волю полюбив державну” (Євген Маланюк)
Євген Маланюк народився 20 січня 1897 року в селищі Архангород, яке розташувалося над річкою Синюхою на Херсонщині (тепер Кіровоградська область). Його родина належала до національно-свідомих українців козацько-чумацького походження. “В нашому старому, мурованому з степового каменю домі жилося
Мати, Гликерія, була дочкою серба, військового Якова Стоянова, захоплювалась поезією. Від неї, як писав Євген, успадкував сердечність і любов до мистецтва і їй присвятив поему “Липень” (1931). Згодом поет так схарактеризує себе: “Внук кремезного чумака, / Січовика блідий праправнук, – / Я закохавсь в гучних віках, / Я волю полюбив державну. / І крізь папери, крізь перо, / Крізь дні буденні – богоданно / Рокоче запорозька кров / Міцних поплечників Богдана”.
Закінчивши Єлисаветградське реальне училище в 1914 році, вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві. 1916 року його у званні поручника направили на Південно-Західний фронт. Після лютневої революції 1917 року Маланюк перейшов на бік УНР, працював у Генеральному штабі України.
У жовтні 1920 року армію УНР інтернували до Польщі, і Маланюк опинився в таборі біля Каліша, де пробув три роки. Тут він дійшов висновку, що за умов національної трагедії потрібно виборювати свободу Україні “вже не військовою зброєю, а лише зброєю мистецтва й культури”. Література має формувати в читача національну свідомість і державницьку волю, не втрачаючи при цьому мистецької самобутності й не стаючи ілюстрацією до партійної ідеології.
1923 року Євген Фили – монович виїхав до Чехії, вступив до Української господарської академії в Подєбрадах на інженерний факультет, який успішно закінчив, і працював у Варшаві. У 1929 році організував літературне угруповання “Танк”, редагував журнал “Ми”, згодом співпрацював з “Вісником”. Потім, за словами поета, настала ” похмура доба німецької окупації”. Після короткочасного перебування в Празі Маланюк потрапив у Регенсбург, де викладав математику й українську мову в табірній гімназії.
Активно співпрацював з МУРом. 1949 року поет переїхав до Нью-Йорка, де працював і чорноробом, і креслярем. Одночасно видавав збірки, літературознавчі праці, есе, часто подорожував, читав лекції й проводив авторські вечори.
Був почесним головою об’єднання українських письменників у діаспорі “Слово”.
У середовищі поетів “Празької школи” Маланюк утвердився як лірик, видавши збірки “Стилет чи стилос?” (1925), “Гербарій” (1926). У цих книгах він виявив себе як митець державницького мислення, який роздумує над уроками й причинами втрати Україною незалежності. За нових умов, що склалися, поет все-таки бачив перспективи для державної самостійності, а тому проголосив активну концепцію мистецтва, окреслив ту роль, яку повинна відіграти поезія в боротьбі за кращу долю народу.
Маланюк пише про значення митця для своєї нації. Назва першої збірки символічна: стилет – невеличкий кинджал з тонким тригранним клинком, грецьке слово стилос (паличка для письма) символізує поезію, котра як зброя має служити Україні в її державотворчих змаганнях. Так молодий поет продовжив традиції Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, у новому ідейно-естетичному вимірі розв’язуючи проблему митця.
Його творчість поділяється на два періоди: перший охоплює 1925-1943 роки, коли, крім названих збірок, виходять “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939), “Вибрані поезії” (1943); другий – 1944 – 1968 роки: збірки “Влада” (1951), “П’ята симфонія” (1954), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964).
Євген Маланюк помер 16 лютого 1968 року. Похований на нью-джерському цвинтарі Баунд-Брук, названому американськими українцями “нашим Пантеоном”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)