Я не засуджую традицій (роздуми над “Катериною” Тараса Шевченка)
Реалістична соціально-побутова поема “Катерина” Т. Шевченка посідає серед його ранніх творів особливе місце. Цей лірично-епічний твір – схвильована і хвилююча розповідь про горе та поневіряння збезчещеної селянської дівчини. Поема містить численні ліричні відступи-роздуми, у яких поет висловлює свої думки й почуття з приводу життя Катерини та причин її трагедії.
У художній літературі того періоду було багато творів на тему зведення простої дівчини паном-спокусником.
Сюжет поеми не надто складний: звичайна селянська дівчина Катерина покохала “москаля” – панича-офіцера. Але:
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…
Катерина була не першою і не останньою серед схожих на неї дівчат, що вірили в кохання, та замість щастя зустріли лише сором та осуджен ня з боку громади. Вона стала покриткою, її батьки не знесли сорому і вигнали дочку з немовлям “шукати собі пару”. Катерина робить майже
Після такої наруги вона не витримує – покидає дитину і топиться. Її син лишається живим, але його доля – жебракувати на дорозі.
Та головне в поемі – не сюжет. Як вже йшлося вище, Шевченко намагається розкрити причини трагедії, що не зводяться до особистос тей власне Катерини чи того офіцера.
Якщо просто перелічити дійових осіб поеми, виявиться, що їх трохи більше, ніж здається на перший погляд. Звісно, це Катерина, панич, батьки дівчини, син, але не лише вони. Є ще “люди”, безіменні, але численні, ставлення яких до події й визначає долю Катерини. Якби не було “людей”, батьки, що любили свою дочку, не вигнали б її з дому. “Люди” – це не просто люди, як сума невідомих особистостей, вони уособлюють звичай.
Недоля не бачить, з ким їй жартувати,
А люде хоч бачуть, та людям не жаль:
“Нехай, – кажуть, – гине ледача дитина,
Коли не зуміла себе шанувать”. –
Нагадує поет у ліричному відступі.
Тут постає питання – чи звинувачує Шевченко цих людей, тобто звичай, народні традиції?
У сучасному суспільстві одинокі матері перебувають під захистом держави, трагедія покинутих жінок стала суто особистою справою двох. Ми звикли швидше співчувати їм, аніж засуджувати. То, може, справж-ньою причиною поневірянь Катерини є не вчинок розбещеного панича, а усе ж таки саме жорстокі звичаї?
Але як тоді пояснити те, що у інших творах Шевченко навпаки закликає шанувати народні традиції, повертатися до них?
Суперечність існує тільки на перший погляд. Щоб це зрозуміти, треба уявити собі уклад українського села за звичайних умов, а ще звернути увагу на майже незначну деталь – Катерину не відразу засуджують: від того, як поїхав панич до того, як Катерину покрили проходить деякий час. Чому?
Відповідь проста – якби Катерина зустрічалася з парубком, що живе за звичаєм і розділяє загальноприйняті моральні цінності, трагедії просто не сталося б. Міцна, здорова родина була основою селянського соціально-економічного устрою. Традиції були покликані її охороняти. Якби звичайний парубок за нормальних обставин відмовився одружитися, осудили б його. Він зміг би виправдати свій вчинок лише тим, що дівчина сама поводилась як “ледащо” чи розпусниця – тоді вона була б насправді винною, а засудження – справедливим.
Тому покарання до Катерини приходить “з запізненням”, їй надають час “виправити помилку”. Та помилки нема – є зіткнення традицій із чужорідним елементом. Тільки “чужі люде”, що не підкоряються умовам звичаїв, можуть безкарно кинути дівчину одну спокутувати спільний гріх. Саме проти цього й застерігає усіх дівчат Шевченко:
Шануйтеся ж, любі, в недобру годину
Щоб не довелося москаля шукать.
Зіткнення різних культур, різних моральних цінностей завжди відбувається болісно. Ще гірше, коли одна із сторін взагалі не схильна мати моральні цінності. Єдина провина Катерини – її довірливість. Єдина провина “людей” (тобто звичаїв) – їхня негнучкість, коли незвичну ситуацію оцінюють звичними мірками. А от провина панича незрівня но більша – він знає, що робить і не відчуває відповідальності за дівчину, що віддала йому серце, але стоїть на іншій соціальній сходинці, і навіть за власну дитину.
Шевченко не засуджує традиції. Він засуджує відсутність моральних норм у панів, для яких доля простих людей – ніщо.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)