Тема материнства в поемі Тараса Шевченка “Наймичка”

Провідною темою в Творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми “Катерина”, “Сова”, “Наймичка”. Ці Твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.

У поемі “Наймичка” Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість

материнства. Але матеріального достатку, підгрунтя для цього не мала.

Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.

Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.

Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?

– Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати,

-Та й замовкла…

Зомлів Марко.

Й земля

задрижала.

Прокинувся… до матері

-А мати вже спала.

Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни.

Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні – все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми.

Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити Майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.

Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що “не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі”.

Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні.

Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу – страдницьку долю жінки з народу.

Однім з найзворушливіших образів у шевченковій творчості, зокрема у великій книзі “Кобзар”, є образ матері. Не можна поминути ті чулі, ласкаві слова, якими наш безсмертний Шевченко ушанував матір, ту просту селянську жінку, яка своєю щирою ласкою тільки й загоювала страждання дітей серед неволі й злиднів. Сам він у дитинстві тільки й зазнав щастя, доки жива була його мати й своєю ласкою гріла й тішила чулого хлопчика. Але рано вмерла мати, й ті обставини, серед яких урвалося її життя, навіки вразили поета:

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила…

Мабуть, Тарасова любов до власної неньки і пустила глибокі корені пошани і любові до її натруджених рук, зболеного серця, пошани до материнства.

Образи Шевченкових жінок-матерів багатостраждальні. Такими є Оксана з поеми “Слепая”, Катерина і Марія з однойменних поем. Такою є Ганна з поеми “Наймичка”.

Суворим був народний закон щодо дівочої неслави. Молоді жінки з обрізаною косою, з вічним соромом, із безталанними вже від самого народження дітьми. Тому-то легенди, балади, перекази, пісні доносять до нас гіркоту їхнього материнства.

Дуже часто ця тема звучить у творчості Шевченка.

У поемі “Наймичка” митець простежує, як склалася доля нещасної дівчини, позбавленої права на справжнє материнство, його серце сповнене глибокого жалю до цієї скривдженої жінки. Автор наголошує на щирому, безоглядному коханні героїні, яке не принесло їй щастя.

Ганна – сильна, вольова натура. Вона не втопилася, як Катерина, залишивши дитину. Повела себе по-іншому: зі сльозами і молитвами, попрощавшись із немовлям, підкинула незаконнонароджене дитя заможним бездітним людям.

Безталанна жінка не забула свій гріх, бо пішла наймичкою в дім, де залишила хлопчика.

Її любов з першого дня життя дитини не холоне протягом довгих літ й обгортає дитину серед усяких умов життя чулим, ласкавим почуттям:

Вона чує з тії хати,

Як дитина дише…

В будень і в неділю

Головоньку йому змиє.

Глибоко відчуваючи душевний біль матері, Шевченко розуміє материнські почуття. Серед праці тяжкої, щоденного клопоту мати й уночі почує, як дитина її ворухнеться:

І укриє, й перехрестить.

Тихо заколише…

Сама не доїсть і не доп’є,

-Його нагодує.

Турбота про майбутнє сина сягала так далеко, що Ганна відхилила пропозицію бути матір’ю на весіллі. На її думку, матір на весіллі у її Марка не може бути наймичкою. Але скільки треба було бідній жінці сили волі, щоб не “видати” себе:

…тільки наймичка шептала:

Мати, мати, мати!

Лише перед смертю наймичка відкрила синові таємницю:

Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати.

Трагізм образу матері в поемі Шевченка “Наймичка” був продиктований суворим моральним народним законом, за яким Ганна змушена соромитись свого материнства. Але водночас Шевченко підніс у поемі образ жінки-матері на найвищий п’єдестал чистоти, глибини й вірності почуттів, моральну красу і велич материнства, прекрасного за своєю суттю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема материнства в поемі Тараса Шевченка “Наймичка”