Я дуже люблю російську народну пісню. У ній відчувається душа нашого народу: ніжна, смутне й весела, завжди оптимістично настроєна на Майбутнє. Якщо в мене поганий настрій, я слухаю записи з російськими народними піснями, і завжди настрій піднімається.
Мені трошки смутно від думки, що цей вид мистецтва в наші дні як би йде на другий план. Засобу масової інформації, радіо й телебачення передають в основному закордонні пісні й музику. Тому створення в нашім дворі клубу народної пісні було для мене дуже радісною подією.
Щонеділі ввечері я
Щораз я захоплююся нашими гармоністами й баяністами. Дивні й прекрасні люди! Щирі творці!
Всі вони працюють і приходять у клуб після нелегких праць. Руки в них мозолисті, могутні, всі вони самоучки й грають в основному по слуху. Вони, як і професійні музиканти, грають не дивлячись на інструмент і посміхаються глядачам
– Я вважаю, що сьогодення народна творчість неважко відрізнити від підробок під нього, – резонно говорить мені мій сусід по квартирі сталевар Микола Михайлович Соколов
– Ти от придивися, як наша Антонина
Куди там естраді з усіма светомузыками…
И я розумію, що народна творчість – як посмішка рідної людини, безпосередня й світла, котра разюче відрізняється від професійної посмішки актора, наприклад, або ділової людини
Народна творчість викликає в нашій душі самі добрі почуття. Воно не тільки радує, але й поєднує. Наприклад, у минулі новорічні свята молодь нашого двору зібралася в клубі народної пісні. Гармоністи відклали на час убік свої інструменти, давши нам можливість потанцювати під сучасну музику.
Включили магнітофон, клуб наповнився “важкою долею”. Я подумала, що зараз почнеться теперішні веселощі, танцюристи виявлять себе в темпераментному танці. Але вийшла одна пара, інша, стали посмикуватися в такт, але відчувалася якась скутість, неприродність у їхніх рухах. Незабаром магнітофон виключили й заграли гармоністи. Атмосфера відразу перемінилася.
Ми співали й танцювали разом зі членами клубу народної пісні, і вечір пройшов чудово. Було весело. Так, Народна пісня не тільки веселить, але й споює серця
Після того новорічного вечора молодь стала частіше заглядати на посиденьки клубу народної пісні. Недавно був організований спільний концерт молоді й людей похилого віку. Дівчини запально співали частівки, а хлопці грали на баянах і гармонях.
Концерт завершився загальним хороводом. Серця учасників концерту й глядачів немов розгорнули назустріч один одному. Така вуж наша російська пісня! Навіть ті, хто не знав слів, підспівували приспів, як добре знайомий текст. І обстановка в клубі була така, начебто все один одному рідні люди
На посиденьках клубу я довідалася багато нового про російську народну творчість. Виявляється, існує багато підробок під народну творчість, в основному це робиться з корисливою метою. Ансамблі беруть тему народної пісні або танцю й роблять ефектний естрадний варіант. І хоча всі музиканти в народних костюмах, а в руках у них народні інструменти, від народної Творчості це далеко відстоїть.
Народна творчість естественнее проявляється на різних посиденьках у клубах, у міських парках, у місцях народних гулянок, ніж на естраді. На те воно й народна творчість. І завдання перед ним коштують набагато шляхетніше, ніж перед масовою культурою. Воно покликано зберегти й продовжити в нашім народі всіма добрими й світле, що накопичено попередніми поколіннями росіян
(2 votes, average: 3.00 out of 5)