Олександра Івановича Куприна ми знаємо як визнаного майстра короткого оповідання, автора чудових повістей. У них він створив широку багатопланову картину російського життя кінця XIX – початку XX століття. “Людина прийшла в мир для безмірної волі творчості й щастя” – ці слова з купринского нарису можна бути б взяти епіграфом до всьому його творчеству. Великий життєлюб, він вірив, що життя стане краще. Мрія про щастя, про прекрасну любов – ці мотиви наішли своє відбиття у творчості Куприна.
Куприн пише про любов із властивим йому
Його майстерність проявляється в описі кожної деталі події, у точної характеристике людей і навколишньої їх простановки. Мені б хотілося показати це на прикладі його чудового произведення “Гранатовий браслет” – расрозповіді про велику нерозділену любов, “яка повторюється тільки один раз у тисячу років”. Початок оповідання глибоко символічно: “У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили відвратительние погоди, які так свойственни північному узбережжю Чорного моря”.
Опис похмурої, сирий, дуже поганої погоди
За образом “молодого місячица” могла ховатися головна героїня оповідання Віра Миколаївна Шеина, дружина проводирі дворянства, а похмурою погодою було все її життя… “Але до початку вересня погода раптом різко й зовсім зненацька перемінилась. Відразу наступили тихі, безоблачние дні, такі ясні, сонячні й теплие, яких не було навіть у липні”.
Ця зміна і є та сама фатальна любовь, про яку мова йде в оповіданні. Причому Куприн указує на несподіванийность такої зміни. Так само неожиданно ввірвалася в життя княгині Віри Миколаївни любов невідомого їй человека.
Саму княгиню Віру Миколаївну Куприн описує як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню: “…
Віра пішла в матір, красуню англійку, своїй високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодною особою, прекрасними… руками”. Віра Миколаївна зображується Куприним як жінка, гідна навартої, “святої” любові.
Куприн создает також яскравий портрет генерала Аносова – “гладкого, високого, срібного старця”. Не дивно, що саме генералу, людині, навченому життєвийним досвідом, має бути змусити Віру Миколаївну поставитися до любові таинственного незнайомця більш серйозно. Своїми міркуваннями про любов генірал сприяє тому, що його внучка може з різних сторін подивитися на своє життя з Василем Львовичем Генералові Аносову належать пророческие слова: “… може бути, твій жизненний шлях, Верочка, перетнула іменале така любов, про яку марять дружинщини й на яку більше нездатні чоловіки”.
Саме генералові автором довірено зробити дуже важливий, мающий величезне значення в цьому оповіданні висновок: щира любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям.
За все життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою віру Вірі Миколаївні Швидка розв’язка історії, що тривала більше восьми років, наступає, коли Віра Миколаївна одержує подарунок на день народження. Цим подарунком був символ тої самої любові, у яку вірив генірал Аносов і про яку мріє кожна жінка, – гранатовий браслет. Він ценен Желткову тим, що його носила “покойная матінка”.
Крім того, старинний браслет має свою історію: по сімейному переказі він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінці, що носить, і охороняє неї від насильницької смерті.
І Віра Николаевна справді зненацька предсказивает: “Я знаю, що ця людина вб’є себе”. Куприн-Художник для посилення цього пророкування порівнює п’ять гранатів браслета з “п’ятьома червоними, кровавими вогнями”. И княгиня, засмотревшись на браслет, із тривогою восклицает: “Точно кров! ” На жаль, значення браслета Вера Миколаївна зрозуміла занадто поздале.
Її долає занепокоєння. “І всієї її думки були прикуті до тому невідомому людині, який вона ніколи не бачила й навряд чи побачить”. Княгиня знову й знову згадує слова генірала Аносова й мучається найтяжким для неї питанням: що це було – любовь або божевілля?
Останній лист Желткова ставить усе на свої місця: “Я не винуватий, Віра Миколаївна, що Богові було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до Вас”. Він не проклинає долю, а йде з жизні, іде з любов’ю в серце, несучи її із собою й говорячи улюбленої: “Так святится ім’я твоє! ” В оповіданні “Гранатовий браслет” Куприн майстерно створює трохи цимволических образів, на яких будується фундамент оповідання і які несут у собі весь його ідейний зміст. У ньому автор проявляє себе як талановитий художник, що вміє не тільки розкрити самі глибинні людські почуття, але й вселити в читача віру в їхню чистоту й височину.
У своїх творах Куприн восстворює навколишню дійсність у всіх дріб’язках.
Спостережливість автора часом вражає нас. А буває, малейшая деталь може сказати про человеке все. Наприклад, “чистий, милий, але слабкий і жалюгідний” підпоручик Ромашов з “Двобою” думає про себе в третій особі. І відразу перед нами з’являється прораз небагато смішного, невпевненого в собі парубка, що хотіл би здаватися значним.
А непробичний дарунок Олеси з однойменного оповідання підкреслюється тим, що вона не має нічого загального з місцевими “дивчатами, особи яких носять таке одноманітне перелякане вираження”.
Олеся впевнена в собі, у її рухах присутнє шляхетність, витончена помірність. У Куприна ми знаходимо також замечательние замальовки природи, так чи інакше пов’язані з описуваними їм подіями. Опис чудесного виноградника й сходу сонця в “Суламифи” передує появі гарної дівчини, дзвінка голос якої зливуется із многоголосьем природи.
З полесской чаклункою Олесей ми зустрічїмся на тлі таємничого лісу, зздающего враження незвичайності всього що відбувається. Розквітаюча весняна природа супроводжує запикдение любові Олеси й Івана Тимофіювича, а прощаємося ми з героями, коли бушує стихія. Художня майстерність Куприна, я думаю, бере джерела в його глибокому знанні життя.
Він любив і приймав життя такий, яка вона є, і усмоктував її всією своєю істотою.
Тому ззданние Куприним образи настільки живі, що ми співпереживаємо їм як близьким людям
(1 votes, average: 5.00 out of 5)