Мрія автора про сильну й безкорисливу любов (по повісті А. И. Куприна “Гранатовий браслет”)

Тема любові – основна у Творчості Куприна. На його думку, саме любов дає можливість розкритися всім самим прекрасним сторонам людської душі. Почуття піднімає людей над сірою повсякденністю й стає вищим вираженням їхньої природної рівності, над яким не владні ні станові забобони, ні людські закони. У такій любові Куприн бачить вище щастя й головне призначення людини, але одночасно він чітко розуміє, що така любов доступна не всім, а тільки вибраним

Мрія автора про таку любов відбилася в багатьох добутках, у тому числі й у його повісті “Гранатовий

браслет”. У ній Куприн описує имевшую місце в реальності історію безмовної любові простого телеграфного чиновника до великосвітської дами, дружині члена Державної ради. Протягом восьми років живе це безмовне почуття. Єдина нитка, що зв’язує Желткова й княгиню Шеину, – це зворушливі листи, які чиновник пише своїй коханій. Причиною швидкої розв’язки цієї історії, що тривала стільки років, стає гранатовий браслет, що Жовтків надсилає Вірі Миколаївні в подарунок на день народження.

Цей подарунок і символізує ту безмежну любов, про яку мріяв сам Куприн і про яку генерал Аносов сказав, що “може

бути… це любов, про яку марять жінки й на яку більше не здатні чоловіки”.

Любов, символом якої став цей простенький, непоказний на вид браслет, не підкоряється ніяким підвалинам суспільства. Вона може йти всупереч всім законам, створеним людьми. Жовтків – простий дрібний чиновник, а Віра Миколаївна – княгиня, і відстань між цими двома людьми, незважаючи на те що вони живуть в – одному місті, більше, ніж від землі до зірок

Жовтків розуміє, що в нього немає навіть одного шансу на мільйон, що на його любов коли-небудь відповідять, але це й не головне для нього. Він любить, навіть не сподіваючись на взаємність, розуміючи тільки, що ніщо на світі, включаючи смерть, не змусить його відмовитися від свого почуття, від своєї великої й безмірної любові: “…Ваш до смерті й після смерті покірний слуга”. Навіть розуміючи, як безнадійна його любов, Жовтків приймає своє почуття як Божий дарунок, як найбільше щастя, що було в нього в житті: “Я не винуватий, Віра Миколаївна, що Богу було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до Вас”. І він не проклинає долю, не нарікає на Бога, а йде з життя з великою любов’ю в серце, благословляючи свою кохану: “Так святиться ім’я Твоє!”

Куприн розглядає любов як глибоке морально-психологічне почуття. Він не визнає легенів влюбленностей і інших подібних простеньких відчувань. Вустами генерала Аносова він говорить, що любов не повинна бути ні легковажної, ні примітивної або, тим більше, грунтуватися на вигоді й користі. Любов повинна бути трагедією!

Найбільшою трагедією у світі! Ніякі розрахунки, компроміси не повинні її стосуватися. Але, на думку Куприна, не всі люди здатні на таку любов, а саме головне – не всі готові до такої любові

Дуже часто люди жертвують своїм почуттям заради грошей, зручностей, положення в суспільстві. Тому теперішня, велика любов, “яка повторюється тільки один раз у тисячу років”, доступна деяким людям. І саме про одному з таких вибраних Богом Куприн і написав свою знамениту повість


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Мрія автора про сильну й безкорисливу любов (по повісті А. И. Куприна “Гранатовий браслет”)