Без матері (і, по суті, без батька, що ним не займається) росте й Володимир Дубровский, син єдиного із троекуровских сусідів, кому – незважаючи на бідність – “дозволене” не боятися Кирилы Петровича. Це зближає дітей; але дружба їх триває недовго: у віці 8 років Володимира відправляють учитися в Петербург, а коли він вертається, між ним і М. уже лежить непереборна соціальна прірва. Сімейства в смертельній сварці; Троекуров неправедно отсудил у Дубровских єдиний їхній маєток; Дубровский-Старший умер, а син не пустив на поріг Кирилу Петровича,
Точно так само здебільшого пізнавані, традиційні сюжетні положення, у які автор ставить М. Війна батьків (як те було й у повісті ” Панянка-Селянка”) уподібнена війні Червоної й Білої троянди – недарма покійна мати Дубровского зображена на портреті саме із червоною трояндою, а М., у свою чергу, показана вышивающей троянду на пяльцах. Розорений Дубровский, що зробився розбійником, є в будинок під видом Дефоржа, француза-учителя маленького Сашка; природно, що вихована в аристократичному дусі М. його не зауважує – як не зауважувала б мастерового або слугу; і
Зрештою, подібно Марье Гаврилівні з повісті “Заметіль”, М., що не відає, хто ховається під маскою Дефоржа, іде на перше побачення, готовлячи сценарій ефектної відмови. І, подібно їй же, уражена несподіванкою розв’язки. Владимир відкривається перед нею, освідчуватися в коханні, повідомляє про неможливість шлюбу й про те, що повинен бігти з будинку Троекурова, тому що обман от-от буде виявлений.
Приходить час іншої літературної паралелі; як героїня поеми Міцкевича “Конрад Валленрод”, М. стає коханою шляхетного розбійника. Звичний і прийом з кільцем, що дарує героїні герой, щоб та у випадку небезпеки опустила це кільце в дупло дуба. Це буде означати, що М., незважаючи ні на що, просить Дубровского відвезти її з будинку.
И точно так само, як литературно-узнаваемые риси різко оттеняют індивідуальність характеру М., так типовий набір сюжетних положень любовно-авантюрного роману крок за кроком веде неї до фінальної трагедії самовідданості. Посватана за п’ятдесятилітнього аристократа Верейского, М. у розпачі подає знак Дубровскому; наречений-розбійник спізнюється й зупиняє весільний кортеж лише по дорозі назад із церкви; повінчана М. відмовляється порушити клятву довічної вірності, дану Верейскому. У цьому підсумковому виборі вона вподібнюється Тетяні Ларіної.
Але в тім і справа, що вчинок Тетяни підкреслене-нелітературний; а виходить, паралель із нею виводить і образ М. Троекуровой за рамки сугубо літературної традиції, переносячи його в область традиції загальнонаціональної. Не можна сказати, що із двох нещасть – стати випадною супутницею улюбленого розбійника або покірною дружиною ненависного старого-сластолюбця – вона вибирає менше. Вона вибирає не менше й не більше, а те, що не вимагає зради. І, виходить, відмовляє Дубровскому як російська жінка, а не як героїня європейського роману; це більш ніж важливо для Пушкіна
(2 votes, average: 4.00 out of 5)