Що стосується головної героїні повести, Марьи Кириловны Троекуровой, те, на мій погляд, образ її перегукується з образом головної героїні іншого добутку А. С. Пушкіна – Тетяною Ларіній. В “Дубровском” це просто, якщо можна так виразитися, начерки, обрису того улюбленого образа, яким стане згодом для автора Тетяна. У моєму поданні Маша Троекурова й Тетяна Ларіна – це портрет однієї й тої ж жінки, на в першому випадку виконаний тільки чорно-білими фарбами, а в другому – яскравий, барвистий, із усілякими відтінками.
Який же була Маша
Рано, що втратила мати, що виросла на самоті на лоні природи, з дитинства загадкові й таємничі сюжети, що вбрала в себе, усної народної Творчості, якими буяли оповідання доброї няньки-селянки, а потім вкусив насолоду сентиментальних романів, якими Маша, повзрослев, зачитувалася,
Батька свого Марья Кириловна почитала, але друга й порадника в ньому, як це часто буває між родителями й дітьми, не знайшла. Кирила Петрович хоч і “любив її до божевілля, але обходився з нею із властивим йому норовливістю, те намагаючись догоджати найменшим її примхам, те лякаючи її суворим, а іноді й жорстоким звертанням. Упевнений у її прихильності, ніколи не міг він домогтися її довірчості”.
Коли в маєток до Троекуровым з’явився молодий учитель для зведеного брата Маші й час від часу став давати уроки музики і їй, те незабаром дівчина знайшла в ньому героя свого роману. Махаю скорили в молодому вчителі його шляхетність, ретельність і особливо – його хоробрість: “Уява її було уражено: вона бачила мертвого ведмедя й Дефоржа, що спокійно коштує над ним і спокійно з нею що розмовляє. Вона побачила, що хоробрість і горде самолюбство не належать винятково одному стану…” З дитинства звикла бачити у своєму будинку чоловіків, схожих поводженням на свого батька: владних, розгульних, думаючих тільки про гроші й наживу, у вчителі Маша знайшла повну протилежність.
Ніколи що не мріяла про багатство, що звикло задовольнятися малим, і, навпаки, що високо цінувала духовне багатство людини, Маша відчула в парубку родинну натуру, і серце її безмовно піддалося його манливому серцю.
Довідавшись незабаром, що вчитель Дефорж – це не хто інший, як Дубровский, відомий розбійник, якого давно вже розшукує поліція, Маша хоч і злякалася, але не відреклася від нього. Довідавшись про думку батька видати її заміж за нелюбимого, але богатого людини, Маша зважилася на втечу з Дубровским. Але долі було завгодно відняти в неї останній шанс бути з улюбленим: втеча не вдалася.
Мертвотно-бліда Махаючи-Наречена, на особі – ні кровинки. Коштуючи у вівтаря, “Марья Кириловна нічого не видала, нічого не чула, думала про одному, із самого ранку вона чекала Дубровского, надія ні на мінуту її не залишала…”. Але чуда не трапилося – Дубровский не приїхав. Обряд був зроблений
И коли, уже після церкви, за каретою почулися лементи погоні, і Дубровский зі своїми людьми спробував звільнити Марью Кириловну, молода княгиня, зібравши всі свої сили, із твердістю стала проти, сказавши при цьому, що вона вже повінчана, вона дружина іншого.
Точно так само, як і Тетяна Ларіна з “Євгенія Онєгіна”, Маша не боїться зізнатися, що любить Дубровского, і точно так само, як Тетяна, не може зрадити того, кого назвала перед Богом своїм чоловіком. А вся справа в моралі, у почутті боргу й відповідальності, на яких Маша виросла і які міцно вбрала в себе. Честь і борг для неї дорожче любові. У цьому й достоїнство головної героїні “Дубровского”, і життєва драма
(2 votes, average: 3.00 out of 5)