В свою повість “Гуси-лебеді летять” Михайло Стельмах вклав спогади про найчарівніший час у житті – своє дитинство. У творі він знайомить нас зі своїм життям, родиною та оточенням.
Одним з героїв повісті “Гусі-лебеді летять” є дядько Себястьян, голова комбiду. Цей чоловік став для хлопчика справжній другом, вчителем та захисником.
Майже завжди “на його високiй статурнiй постатi метляється кавалерiйська шинелина…”. Він статний та високий, “його рудий чуб вогнистим начосом метнувся над бровами, i чоловiк починає запихати
Він носить при собі зброю. Проте для нього це не іграшка: “Найшов забавку! – хмурнiє обличчя дядька. – Краще було б, дитино, аби нi ми, нi ви не знали цих забавок”.
Він правдивий та добрий чоловік. Дядько Себастьян боронить село від “бандитів”. Проте коли один із них хоче здати зброю і повинитися, він приймає його до громади.
Голова комбіду – чесний і справедливий, він дає правдиву характеристику ледарю та шахраю Юхриму Бабенко та захищає Михайлика від знущань священика.
Дядько Себастьян пророкує хлопчику світле майбутнє. “Про те подумалось, дитино,
Автор з приязню та вдячністю згадує свого друга та вчителя: “Дядьку Себастiяне, мiй перший добрий пророче, моя радiсть i смуток! Вас уже давно немає на свiтi, але й досi менi свiтять вашi глибокi очi, i досi ваша сердечнiсть ходить з людьми, що знали вас. I хай вам пам’ятником буде людська подяка i моє слово…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)