Повість М. Гоголя “Тарас Бульба” цікава для нас, українців, тим, що яскраво змальовує нам картину найславетнішої сторінки нашої історії – життя Запорозької Січі.
Легендарна Запорозька Січ існувала в XVI-XVIII століттях за Дніпровими порогами і являла собою серйозну військову силу. Потрапити в запорозьке військо було не дуже складно. Одна з головних умов для новоприбулих – сповідання православної віри.
А вже на Січі навчалися військового мистецтва й “січового лицарства”. Козаки охороняли південні кордони держави, здійснювали
У своїй повісті М. Гоголь розкрив перед нами картину життя запорозьких козаків, з любов’ю і захопленням зображуючи як їх побут, так і битви, героїчні подвиги. “Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!”
Тарас Бульба – головний герой однойменної повісті М. Гоголя, запорозький полковник, в образі якого втілені найкращі риси запорозького козака. Разом зі своїми синами Тарас, який бачив мету свого життя не в домашньому затишку, а в захисті Батьківщини, боротьбі проти
У промові Тараса перед боєм ми бачимо, як тонко відчуває і розуміє герой, що об’єднує людей, які стоять перед ним і слухають його. Душу й серце розкриває він перед побратимами, знаючи, що вони підтримають і зрозуміють його, бо так само люблять свою Батьківщину.
І у найважчі хвилини бою Тарас знаходить у собі сили підбадьорити товаришів. “А що, пани, – сказав Тарас, перегукуючись із курінним. – Є ще порох у порохівницях? Чи не ослабла козацька сила? Ще не гнуться козаки?”
Тарас, для якого найсвятіше – товариство, братство козацьке, навіть не вагається, приймаючи рішення покарати сина свого Андрія за зраду. “Я тебе породив, я тебе вб’ю!” – виніс він вирок. Зрада батьківщини, спільної справи, зрада друзів – найстрашніший злочин. І провина, на думку Тараса, за те, що виховав зрадника, лежить на батькові.
Ризикуючи своїм життям, пробирається старий запорожець до місця страти другого свого сина Остапа. Тарас хоче підтримати сина, щоб той з честю прийняв смерть, як личить справжньому козаку.
Важко було старому полковнику перенести втрату своїх синів,”… три глибокі зморшки насунулися йому на чоло і вже ніколи не сходили з нього”. Але не кинув своїх друзів Тарас, не припинив боротьбу з ненависними ляхами. І не було в ньому тепер ні жалю, ні співчуття до ворогів.
У хвилину, коли смерть вже поряд, не думає про себе Тарас, а радіє тому, що зумів підказати своїм друзям шлях до порятунку. “Та хіба знайдуться у світі такі вогні, муки і така сила, яка б подолала козацьку силу!” – вигукує письменник, вкладаючи у свої слова захоплення перед мужністю цього запорозького козака і силою його духу.
В образі Тараса Бульби М. Гоголь втілив кращі риси запорозького козака, вірного своєму обов’язку перед Батьківщиною і товариством. І нам, нащадкам козаків, хочеться бути схожими на запорожців, бути такими ж сміливими, так же любити свою землю, так же віддано захищати її від усього того, що заважає їй вільно розквітати.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)