Всякому місту – звичай і права, Всяка тримає свій ум голова: Всякому серцю – любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум. Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір, , Інший гендлює, візьми перевір! Я ж у полоні нав’язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк, Я ж у полоні нав’язливих дум:
Ладить юриста на смак свій права, З диспутів учню тріщить голова. Тих непокоїть Венерин амур,
Всякому голову крутить свій дур. В мене ж турботи тільки одні, Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть – як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар, – Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): У вірші “Всякому місту – звичай і права… ” Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних
Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п’єсі “Наталка Полтавка”.