Всякому місту – звичай і права – Григорій Сковорода Скорочено

Всякому місту – звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова:

Всякому серцю – любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір, ,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик,

гуде від гуляк,

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова.

Тих непокоїть Венерин амур,

Всякому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть – як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, –

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Коментар

У вірші “Всякому місту – звичай і права…” Г. Сковорода розмірковує над тим,

що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт – як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить – ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого “совість, як чистий кришталь”. Кожна строфа вірша закінчується однією думкою – про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей.

Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п’єсі “Наталка Полтавка”.

Г. С. Сковорода – видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами – гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.

Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.

Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.

Написав збірки “Сад божественних пісень”, “Байки харківські”, кілька філософських трактатів і притч.

Із його життям пов’язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею “сродної праці”. Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований.

На могилі – епітафія: “Світ ловив мене, та не впіймав”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Всякому місту – звичай і права – Григорій Сковорода Скорочено