Засніжені пагорби сріблисто іскрилися проти сонця, позолочене гроно куполів Володимирського собору, високі бані усипальниці адміралів відбивалися в блакиті неба та на схилах Історичного бульвару, де височіла кругла будівля Панорами, і в морозяному повітрі, в холодних сонячних променях уся ця позолота полум’яніла, немов кіновар, кидаючи зблиски пурпуру на весь Севастополь.
Одна-єдина стежка вела мене до лінії Бомборів. Піднявшись нею вгору на кілька сот метрів, я зупинився, щоб перевести дух, і поглянув униз, туди, звідки щойно прийшов,-
Німецька далекобійна батарея перенесла вогонь на Історичний бульвар, снаряди вже лягали півколом біля пам’ятника Тотлебену. Дим стелився поблизу Панорами, на Четвертому бастіоні, і майже сягав довколишнього поля.
Різкий, поривчастий норд-ост шарпає, шматує,
На рейді пустельно, ніби все вимерло: ні кораблів, що досі стояли по всій його акваторії, ні буксирів чи барж, ні “жвавих вітрильників, без яких начебто й море не море. Обезлюдніла й колись гамірна Графська пристань, і лише мармурові леви дрімають собі над водою, поклавши на витягнуті лапи могутні гривасті голови. Ніщо неспроможне порушити їхнього спокою: ні крижані подихи норд-осту, ні клекіт прибою, ні грім далекої гарматної канонади. (за В. Логвиненком)