Леонід Глібов – Синиця

ГЛІБОВ ЛЕОНІД СИНИЦЯ

Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить, Що море буцімто згорить,- Така, бач, є у неї сила. За вітром слава полетіла По всіх усюдах і кутках, По байраках і по садках, Далеко – аж за синє море… Усім, хто був на морі, горе! Ану – до берега тікать, Мерщій добро своє ховать Од проклятущої Синиці.

Як назлетілось тії птиці, Як назбиралося звірей, Людей – Дивитися на чудасію!.. А пересудливі жінки Побрали ще й ложки,

Бо мали ту надію, Як море стане закипать, Щоб юшки добре посьорбать, Якої й зроду не сьорбали (Вони вже, бачте, позвикали Скрізь по обідах куштувать). От ждуть вони, стоять. Усі баньки повитріщали… – От-от уже почне кипіть, – Хто-небудь нищечком мовляє, – Ось цитьте, зараз запалає… – А море все собі гуляє, І не кипить, і не горить. Так що ж Синиця?..

Та мовчить! І запалить не запалила, А тільки слави наробила Та з сорому й сховалася кудись. За сюю капосну дурницю Полаяли Синицю Та й розійшлись. Яка ж в сій байці, братця, сила?

А та: ніколи не хвались, Поки гаразд не зробиш діла. 1853


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Леонід Глібов – Синиця