ПЕРШОЗДОРОВКАННЯ
Жив у нас на селі коло яру Незвичайний Роман – чарівник. Хоч насправді, які вже там чари.
Гречкосійний собі чоловік Мав якусь таємничу планиду – Хто б про нього і що не казав,- Завжди першим промовить “добридень”
Ще й рукою торкне картуза. Щось він знав, той химерний кутчанин. Загадаєш: от першим скажу. Та не вийде.
Романові чари Вміють думку читати чужу. Говорили дорослі і діти, Так здавалось, малому, й мені,
Що кутком він ходив нарочито, Чи вело його діло, чи ні. Хай старе возсідає на ганку, Хай мале дріботить
В школі прикрість яка чи омана, Чи домашні тобі допечуть, Я виходив назустріч Роману, Щоб “добридень” від нього почуть.
Вже немовби й печалі немає, І міняється світ на очах… В півстоліття мені пролягає Той Романів здоровкання шлях. … Возвелися хороми-котеджі,
А не сліпавки із саману, Що розпались самі чи пожежі їх стлумили в минулу війну. В шумовинні доби і прогресу,
Там, де знав кожен двір і сім’ю, Я тепер призабуті адреси По криницях старих пізнаю.
Молоде покоління – на подив. Щось Романа не бачив… Нема.
Я по вулиці нашій проходив Та й здоровкався з усіма.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)