БЕСІДИ З ВНУЧКОЮ ПРО ХЛІБ
І. НЕДОЖАТА НИВА В серпні не брали ми в руки серпи, Бо руки тримали зброю, Бо наші достиглі пшеничні степи Були тоді полем бою.
Нива – по колосу ходять зайці! Місяць над степом стоїть в караулі. З боку одного – наші бійці, З другого ворог – на відстані кулі. Нібито тихо.
Тривожний ландшафт, Білі хати почорніли від туги. І не змогла гречкосійна душа Стерпіть над хлібом наруги. Вийшов солдат – Степові сват – В ніч із траншеї яруги.
Поповзом ниву розтерзану жав, Праці віддавши і душу і тіло, Місяця
Бачить снопи, як бійці, на стерні, Все те пече його, злостить і муля. Він ще не знав, що в цій стороні
Кожна зернинка – фашистові куля. Бою розкручувалась круговерть, Мов розтревожений улій.
Полем ходила солдатова смерть, Так недалеко, на відстані кулі. Стало на світі більше вдовиць… Хлібові трудно служивши і чесно,
Воїн лежав між снопів горілиць, Стягнутий поясом, як перевеслом. … Хвилі пшеничні біжать вдалину
На тому ж таки, на вічнім
Намагається глянуть на сонце крізь бублика рум’яного… – Постривай, дочко. Спершу могилку солдатську доглянемо. II.
НЕТИПОВИЙ ВИПАДОК НА МАЙДАНІ Де сніг устелив рівність асфальту – “Футбол” світового масштабу: Хлопчики пороздягали пальта,
Підгилюють хліб. Шайбу! От футболістики, от молодці! Ось-ось заженуть його в ворота.
Не сіячі поки що вони, не женці. Очі горять – пара з рота. Поряд чимало народу снує, Кожен спішить, до “матчу” байдужий.
Підгилюють хліб, як серце моє, Хлопчики спритні і дужі. Булка – п’ятак, майже – за так! – Пас! – вимагає червонощокий хлоп’як. Шайбу!
Шайбу! … Аж тут принесло на майдан бабу. Підкотився хліб старій до ніг, Шукаючи захисту, ліг.
Нагнулась, взяла його в руки, А до хлоп’ят навіть не забалакала. Обтерла булку від снігу й грязюки І – заплакала. Ландшафт – тут: місцевість.
Пришелець – ідеться про фашистів.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)