Господь велів від землі
Кормитись…
Народна творчість
Хліб і Україна. Ці два поняття невід’ємні. З давніх-давен саме хліб уособлював Україну.
Ми не завойовники, не кочівники, ми – хлібороби. Кожен свій день ми розпочинаємо та завершуємо хлібом.
Та чи завжди було саме так? Чи завжди наш хліб залишався нашим? Тридцяті роки… Роки голодомору… Роки безнадії… І найстрашніше не те, що відібрали життя.
Найстрашніше те, що відібрали нашу святиню; виплекану впродовж багатьох віків, – хліб наш відібрали! Нам навіть
А потім було забуття… Війна була… З хати виносились останні крихти, а поля золотої пшениці горіли синім полум’ям.
Так знущались із святині українського народу.
Зараз наша країна переживає скрутні часи. Але хліб все ж таки залишається нашою найдорогоціннішою святинею. Хліб – наша віра.
Хліб – наш Бог. Згадаймо, з яким хвилюванням ми цінуємо хліб, яким нас зустрічають, проводжають, який приносять нам на вечерю, яким благословляють нас на весіллі.
Поруч із хлібом завжди
…Вона підіймає рушничок – тісто вже підійшло. Що ж, час приступати до чарівної справи – пора пекти хліб. Обережно підіймається рука і охрещує майбутній хліб. Хоча, чому “майбутній”? Адже хліб починається вже з зернини, кинутої у землю.
Так протягом багатьох століть розпочинається ранок у звичайних українських хатах.
І хай Господь благословить…