В далекі моря пішли кораблі З людьми, що набридли своїй землі. А людям набридла своя земля, Набридла людям ласка короля, І вони прийшли до портів іздаля.
У людей по кишенях вітер гуляв, І чортик ножа виглядав з халяв. Був у них хаотично оздоблений ріт – Од легеньких пушків до великих борід, І кремезні руки, що рвали дріт.
Люди сіли на свій корабель І поїхали до фантастичних земель. Люди спали на палубі в спеку й мороз, У щоку їх бив безпритульний трос, І вночі наступав на ноги матрос.
Люди снили місцями веселих озер І спросоння мимрили:
Люди їли щодня свій черствий хліб І чекали землі, де злізти могли б. Їх привіз корабель до порту Пара, Де в хащах Пріапа красунь-гора Золота, пранців та іншого добра.
Покинули люди свій корабель І злізли на землю чужих земель. Останні центи спустили в порту, Останню кишеню визнали за пусту І стали шукати свою мету.
Спритний гідальго до них прийшов І роботу їм випадково знайшов. Він сказав, що в нього великий такт, Знайде він для людей Ельдорадо, факт, Але ось дрібничка – підпишіть
Кожний з вас – хлоп! А хто тікатиме – куля в лоб! – І подумали люди: “Це тут? Ба ні – Ми несли Ельдорадо на своїй спині”. Але пізно. В джунглях нема воріт.
Не вернутись додому, де виріс рід, Із руками, що рвали б не тільки дріт.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)