Пейзажна лірика Пушкіна відбиває гостре сприйняття поетичності навколишньої людини миру. Кожна деталь пейзажу барвиста, виразна й мітка, вона служить втіленням ідеалу гармонії природи, її “вічної краси”, зіткнення з якої будить почуття радості буття.
У вірші “Знову я відвідав…” деталі пейзажу нагадують про дні молодості й у той же час указують на невблаганний рух життя. Пейзаж правдивий і конкретний. Якщо у вірші ” Село ” опис природи необхідно для контрастного виділення другої частини вірша, тут – відтворить образ
А вдалині Коштує один похмурий їхній товариш, Як старий холостяк…
Старі сосни й молоді кущі – образ, що символічно вказує на зв’язок поколінь: смутно, що йдуть роки, але й радісно, що старше покоління допомагає піднятися молодий поростили. І смутний настрій, уже зм’якшене любов’ю до людей і природи, переміняється у висновку почуттям радості й віри в прийдешнє.
Здраствуй,
Вірша Пушкіна про природу перейняті високим почуттям любові до Батьківщини:
…Я пам’ятаю твій схід, небесне світило, Над мирною країною, де все для серця мило…
(“Рідіє хмар летуча гряда…”)
У вірші “Зимовий вечір” зображені різні відтінки хуртовини, звичайно сховані від поверхневого спостерігача. Спочатку йде чисто зорове, загальне враження: небо покрите мглою, шалений вітер кружляє в поле сніжні вихри. Далі поет передає голос хуртовини, усілякі його відтінки й переходи: те завивання звіра, то плач дитини, то шерех солом’яного даху, то стукіт у віконце.
Весь уривок повний руху, життя. Пушкіна використовує дієслова: “криє”, “крутить”, “виє”, “плаче”, “шарудить”, “стукає” . Наголосу в словах падають переважно на звуки “про”, “а”, що передає завивання вітру. Опис бури повторюється й наприкінці вірша, але в іншому контексті: нехай виє хуртовина, наганяє зимову тугу – теплота людського спілкування, гармонія відносин між людьми – вища радість життя.