Пушкін для мене не застиглий еталон, не догма, це й життя, і сльози, і любов – цілий мир, багатства якого невичерпні. С. Гейченко Ще й ще раз звертаюся до Творчості Пушкіна, перечитую незабутні вірші великого поета. Художній мир Пушкіна, часто незбагненний по об’ємності, при видимій структурній простоті те саме що природний мир природи. Усе тут взаємозалежно й відповідно до: однаково гармонійно сусідять другу іншому подібні й контрастні відтінки почуттів, страстей, думок, ситуацій, подібно тому, як у тому самому пейзажі органічно сполучаються
Поет учить почувати захід і смак поезії природи, поезії рідного російського народу: “Там росіянин дух… там Руссю пахне”. Добрий і розумний, Пушкін нагадує про великі багатства росіянці душі, про її волелюбність, шляхетність, про мужню боротьбу за щастя, мир і справедливість. Все це знаходиш у пушкінських віршах, якщо замислюєшся над тим, які думки й почуття володіли поетом, коли він створював свої добутки. Пушкіна писав
Його поезія вся дзенькає від слів “друг”, “брат”, “товариш”, “дружба”, “приятельство”. Вона звернена до друзів, дружба переповняє її. От палке звертання: “про други”, “мій перший друг, мій друг безцінний”, “ліцейського життя милий брат”, “товариш милий, друг прямій”. Головна турбота Пушкіна – вірна й навіть вічна дружба: Друзі мої, прекрасний наш сполучник! Він як душу нероздільний і вічний…
Поет гордий тим, що “дружбі плів вінок”. Сам він зізнається: “Щастя моїх друзів мені було солодким утешеньем”. Для Пушкіна зрада дружбі – злочин.
У вільнолюбному вірші ” Село “, забороненому при житті поета, читаю: Друг людства сумно зауважує Скрізь неуцтва згубна ганьба. Друг людства, що ненавидить рабство, що мріє “про часи прийдешніх, коли народи, звади забувши, у велику сім’ю з’єднаються”, – такий Пушкін. Поет немов задався метою подружить геть усе: праця в нього став “другом Аврори златой”, калмик – “іншому степів”, скіпа в селянській хаті – “зимових друг ночей”, “вигодуваний у неволі орел молодий” – вірний товариш в’язня, а морський прибій звучить “як друга ремство тужливий”. “Прощайте, друзі!” – сказав умираючий Пушкін книгам у своєму кабінеті. Поет мріяв про те, що його власні рядки – його друзі – у віддаленому майбутньому нагадають про нього, про Пушкіна, “як вірний друг, нагадає хоч єдиний звук”. І от уже більше 200 років нагадують його вірші про великого й мудрого друга всіх – Пушкіні.
Перший наш поет був образованнейшим людиною свого часу. Пізнання його в області історії, філософії, політичній економії, літератури різних країн і століть не перестають дивувати нас і сьогодні. Його добутку усмоктують у себе всю цю інформацію, виражаючи її ненастирливо, з більшим почуттям міри й добірністю. Будь-який добуток поета – це шедевр.
От переді мною вірш “До моря” (1824 г). “Прощай, вільна стихія…” Воля насамперед залучає поета. У вираженні “вільна стихія” поняття волі ще посилене тим, що епітет “вільна” віднесений до слова “стихія”, що у собі самому вужі несе зміст нічим не зв’язаної, вільної сили. Образ моря рисується як образ якогось живого богатиря, і не випадково епітет “нескоримий” поставлений у чоловічому роді. Тут і краса моря, і його міць. Поет любить і його “тишу у вечірню годину й норовливі пориви”, говорить про “урочисту вроду” моря.
З любов’ю обіцяє пам’ятати його…скелі…затоки И блиск, і тінь, і говір хвиль. Таке море – тільки в Пушкіна. І хіба це не викликає замилування? У поезії Пушкіна безліч картин природи, і всі вони чудові, всі вони прекрасні, всі вони хвилюють душу.
А скільки прекрасних слів про любов написано поетом! От незабутній вірш “ДО ***” (“Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”). Це шедевр світової любовної лірики. У ньому у високому ступені поэтично й щиро виражена любов. Це почуття повно високої краси, гуманності, шляхетності.
Хвилює в поезії Пушкіна і його постійна турбота про те, що потрібно жити так, щоб нащадкам було що згадати. Пройде він повз вас у мороці ночі И про мене згадає. Треба думати не тільки про себе, затверджує поет, але й про інших, про идущих на зміну. Треба, як говорять, “залишити по собі гарну пам’ять”.
Ця думка звучить у вірші “Знову я відвідав” (1835 р.). Близькі до цих думок і вірші з елегії ” чиБроджу я уздовж вулиць шумних”: …Я говорю: промчаться роки, И скільки тут ні видно нас, Ми все зійдемо під вічн і зводи – И чий-нибудь вуж близький година. … И нехай у гробового входу Младая буде життя грати… Автор підводить до думки про необхідність доброго, діючого зв’язку між поколіннями, про те, щоб жити для майбутнього, а не тільки для себе.
Прекрасний у поезії Пушкіна й образ поета. Це мудрий гуманіст, що роздумує над ходом часу, що розуміє закономірність що відбувається, любляче життя й людей, у самому сумі, що прийшов до світлого погляду на Майбутнє. “Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, – внутрішня краса людини й що плекає душу гуманність”, – писав В. Г. Бєлінський. Поезія Пушкіна – це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває “живою водою” усіх, хто доторкається до нього.
Крім радості спілкування з людиною глибокого розуму й “палкого, шляхетного серця, вона дарує нам “нез’ясовані наслажденья”, виховує в нас “почуття добрі”, учить любити й розуміти “геній чистої краси”. Вірші Пушкіна – це й живопис, і Музика. Вони супроводжують нас із самого раннього дитинства. І щораз, вертаючись до них, знаходиш у них щось нове.
Я повністю згодна з Володимиром Гоцуленко, що у книзі “Тропа до Пушкіна” говорив: И пушкінським віршам звучати на світі білому, Покуда в нас самих, як радісна звістка, Живуть всупереч лихам, Що Трапляються, надія й любов, достоїнство й честь. І якщо можна жити з оглядкою, інакше, піклуючись лише про те, щоб дати душі спокій, – скажіть, отчого украдкою ми плачемо над пушкінським рядком, над пушкінським рядком?