Вірш Буніна “На розпуття”

На розпуття в дикому древнім полі

Чорний ворон на хресті сидить

Заросла бур’яном степ на волі,

І в траві заіржавів старий щит

На розпуття люди начертали

Фатальний напис: “Шлях прямій

Багато лих готовить, і навряд чи

Ти по ньньому відвертаєш домийся

Шлях праворуч без коня залишить –

Побредеш один і сир, і наг, –

А того, хто вліво шлях направить,

Зустріне смерть у незнаних полях…”

Моторошно мені! Удалині коштують могили

У них колишнє дрімає вічним сном

“Отзовися, ворон чорнокрилий!

Укажи

мені шлях у краї глухому”

Дрімає полудень. На тропах звіриних

Жевріють кості в травах. Три шляхи

Бачу я в жовтіючих рівнинах

Але куди і як по них іти!

Де рівнина дика граничить?

Хто, лякаючи чуйного коня,

У тиші із синьої далечіні кличе

Людським голосом мене?

И один я в поле, і відважно

Життя кличе, а смерть в очі дивиться

Чорний ворон сутінно й важливо,

Напівсонний, на хресті сидить

Бунін И. А. – Самітність

И вітер, і дощик, і імла

Над холодною пустелею води

Тут життя до весни вмерло,

До весни спорожніли сади

Я на дачі один. Мені темно

За

мольбертом, і дує вокно.

Учора ти була в мене,

Але тобі вуж тужливо із мною

Надвечір непогожого дня

Ти мені стала здаватися дружиною…

Що ж, прощай! Як-небудь до весни

Проживу й один – без дружини…

Сьогодні йдуть без кінця

Ті ж Хмари – гряда за грядою

Твій слід під дощем у крильця

Розплився, налився водою

И мені боляче дивитися одному

У передвечірню сіру тьму

Мені крикнути хотілося слідом:

“Відвертай, я зріднився з тобою!”

Але для жінки минулого немає:

Розлюбила – і став їй чужий

Що ж! Камін затоплю, буду пити…

Добре б собаку купити


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вірш Буніна “На розпуття”