Павло Грабовський увійшов у нашу свідомість передусім як страдник, політичний засланець, чиє коротке життя було повністю віддане боротьбі за волю і щастя народу. Вражає сама його біографія: 20 років заслання – все свідоме життя! Перебуваючи в Сибіру, далеко від України, він не забув ні Батьківщини, ні рідної мови. У творах П. Грабовського багато сумних картин, багато туги й болю – адже життя його було трагічним.
Та разом з безрадісними мотивами є також ноти надії і віри в краще життя, в перемогу добра і щастя. Вірш “Не раз ми ходили в
Яким
Люблячи свою Україну, Грабовський з повагою ставився до інших країн, тому й майбутнє рідного народу мислилося йому мирним, щасливим і “у згоді з ближніми всіма”. Найповніший образ майбутнього українського народу знаходимо у вірші “Прийде день великої відради”. Тут нове життя, як раніше у Шевченка, порівнюється з раєм.
Що ж у ньому буде? Згода, рівність, свобода. Ще один образ, знайомий з часів Кобзаря: “В сім’ї народів вільних раб-народ забуде про ярмо”. “Ясна годинонька” – це час, коли не буде хижаків, не буде “змагань деспотських чи тупих”. Прозріють сліпі, “загнічені”, “прокинуться від сну” й одженуть “минувшину криваву”. Як бачимо, Грабовський багато в чому повторює Шевченка.
Таж сама мрія про рай, те ж сподівання на “прозріння” і “пробудження”. По-моєму, це все закономірно. Адже обидва поети – однодумці, борці за визволення рідного народу, за його краще життя.
Навіть якщо Грабовський і повторив свого великого попередника, то це були не голі слова – це була правда, підтверджена власним життям – подвигом в ім’я народу.