1
Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір.
Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми.
І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2
Гуцульщино! Твій вік, як чорний сонях, Цвіте печально в днях твоїх німих… І гори-мозолі не СПЛЯТЬ в твоїх долонях, В них кров твоя і піт людський у них.
Земля страждань, прокляття і пітьми! Самі лиш злидні
О земле згорблена! В надії скам’янілій, В твоєму погляді життя і смерть сплелись, Під вікнами америк і бразілій Сліпий народ твій Щастя не домігсь!
Часопис твій, Гуцульщино, – ганьба! Ганьба моя! і прадіда, і діда… Будь проклят світ без неба і без хліба І вікопомна темінь та журба! 3
Я стою на сьогоденній землі Гуцульщини, І вона повертає своє обличчя до мене…
Повиті хмарами і літаками, стоять вечори, Пролітають плоти Черемошем, як роки… Я думаю про долю дорогої мені землі.
Живицею пахне і пахне медом… В долоні село, наче хліб на столі… І гори, вантажені часом і небом, Між хмарами йдуть по гуцульській землі.
І юний гуцул підіймається вгору У гомоні звершень своїх і надій… І, може, десь юна гуцулка в цю пору Дитям зацвіта на землі молодій.
1961.