В той день були мої найближчі друзі, Вони прийшли до мене на світанні І підняли на зустріч з Рафаелем. Із Мікеланджело, Джорджоне, Тіціаном…
П’ятнадцять залів встало перед нами, П’ятнадцять келихів людського повнозвуччя, П’ятнадцять океанів чистоти…
І я не знаю, що ми відчували, Що думали в благословенний день, Бо в першу хвилю я тебе помітив, І я розтав для друзів і людей,
Я розлетівсь по стінах на картини, Скульптурами перед тобою встав, Щоб в кожній з них ти бачила мене, Щоб з кожної ти повнилася мною – Любила, проклинала
В той день мене до тебе ніс Роден І Мікеланджело, Рембрандт, Моне і Гойя… Ти їхні прізвища читала піді мною, І з кожної скульптури і картини Творець мій говорив в той час тобі:
Щасливий я, що можу на Землі Творити світ для згоди і любові, Що всі століття, пройдені людьми, Віддать я в змозі за єдину мить, Тобі присвячену, тобою осіянну!
Що я живу з твоєї ласки, Жінко! З твоєї благородності, Любов! І вічно я шукаю лиш тебе, Знаходжу вічно, вічно не знаходжу – І, може, тому я творю
Коли ж я падаю, зруйнований трудами, Тоді сама до мене ти приходиш І розглядаєш все моє найвище, Найкраще, найвеличніше в мені: Ван-Гог… Рембрандт і Гойя… Рафаель…
Безсмертні келихи людського повнозвуччя, Осяяння безсмертні океани…
1958.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)