I
Благословенні води літ, Літа Десни благословенні І часу вічного політ В однім осяянім іменні.
Благословенна срібна твердь Землі і неба, дня і ночі, І золоті вогневі очі, Де обнялись життя і смерть.
Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові І світ, об’єднаний у слові Краси, і правди, і мети.
Благословенна світлотінь Судьби в щасливім одкровенні. І многокрилля поколінь В однім озоренім іменні. II
– Гей, ви, мої воли, та по степу, А моря не видно… Ходить море під собою – Не доїдемо…
Виглядає зоря з-за гори
Гей, далеко степу по стеблині – Не настачило… Буде чи не. буде хто-небудь в долині – Там побачимо…
Має себе море в одній воді – Сині віхоли… Гей, ви, мої воли, воленько на волі, Вже й доїхали… III
Цвіркун сокиркою січе Весло з водою, зими й весни. Дрімає небо, і тече Дорога зір на давню Десну.
По тій дорозі хто пройшов, Той знає, що ті версти варті… Але – там першою Любов На грізній на своїй на варті.
Вона в душі його стояла, Коли кривавивсь світ при нім, І, як могла, оберігала Його в стражданні золотім…
Вій був щасливий. В нім свободи Огромний подих не защез. Вій мав за честь судьбу народу, Мав Революцію за честь.
У бистролітті, де немає В безсмертя паспортів і віз, Його нам образ воскресає, Його надія – Комунізм.
1977.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)