“Енеїда” – героїчний твір стародавнього римського поета 1 ст. до н. є. Публія Вергілія Марона. Пародіювали його італієць Д. Лаллі, француз П. Скаррон, німець А. Блюмауер, росіянин М. Осипов. В українській літературі до переосмислення Вергілієвої “Енеїди” звертається І. П. Котляревський, використовуючи жанр травестійно-бурлескної поеми.
Травестія – одна з форм сатирично-гумористичної літератури. Назва її походить від італійського слова travestire, що означає “переодягати”. Особливістю травестії є жартівливе змалювання подій
Бурлеск (від італійського burla – “жарт”) – це своєрідна форма, гумористичної поезії, жартівливий твір, у якому серйозна “висока” тема розробляється в зниженому, іронічному тоні. Суттєвою ознакою бурлеску є контраст між характером теми і своєрідністю її мовного викладу.
Автор української “Енеїди” Іван Петрович Котляревський (1769-1838) народився у м. Полтаві в сім’ї канцеляриста міської управи, де й пройшли його дитячі та юнацькі роки. Не бажаючи пов’язувати своє життя з духовною кар’єрою, Котляревський припиняє навчання в духовній семінарії
Перші частини твору, написані 1794 р., були видані поміщиком М. Парпурою, до якого випадково потрапив популярний рукопис. Лише в середині 20-х років XIX ст. було закінчено роботу над поемою, що повною мірою свідчить про велику увагу, яку приділяв Котляревський осмисленню і розкриттю основної теми свого твору – життя України кінця XVIII – початку XIX століття.
Сюжетна схема Вергілієвої поеми дала можливість Котляревському показати життя і побут українців, створити колоритні образи, сатирично викрити вади суспільства. В образах Енея і троянців виведено волелюбних запорожців, які після зруйнування 1775 р. Запорізької Січі почали шукати нові вільні землі, поселяючись на Кубані, а інколи навіть за Дунаєм. Наближення сюжету поеми до реального українського життя, подання подій через призму українських звичаїв та історії роблять поему цікавою і неповторною.
М. Костомаров писав, що І. Котляревський в “Енеїді” “переніс її остов На малоросійський мужичий світ і зобразив цей світ надзвичайно точно і талановито”.
Еней з’являється в поемі уже з перших її рядків як
..парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Еней володіє неабиякими здібностями, властивими народному ватажку. Він здатний очолити троянців, щоб вести їх до берегів Латинської землі. Не все безхмарно на шляху Енея та троянського війська. Його лютий ворог богиня Юнона не може змиритися з тим, що Еней буде першим римським царем. Не без втручання Юнони він надовго зупиняється у Дідони і, закохавшись у неї, забуває про свій обов’язок, розважаючись і весело проводячи час.
Тобто Котляревський не ідеалізує свого героя. Його Еней – простий смертний, який не вільний від спокус життя. Тільки після втручання богів у нього прокидається почуття обов’язку і за велінням Юпітера Еней покидає Дідону:
Хоч він за нею і журився
І світом цілий день нудився.
Та ба! бач треба покидать.
Невдовзі Еней опиняється з троянцями в Латії, де їх зустріли з великою пошаною. Та незабаром цар рутульців Турн починає розпалювати війну з троянцями, бо не хоче поступатися троном з чужинцем. Щоб запобігти кровопролиттю, Еней викликає Турна на поєдинок, з якого виходить переможцем. У цьому єдиноборстві він виступає як людина виняткової сили і відваги:
Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий…
На нього всі баньки п’ялили,
І самі вороги хвалили.
Троянців автор спочатку змальовує в бурлескному плані. Але в останніх частинах поеми на перший план виступають такі риси їхнього характеру, як дружба, сміливість. Найсильніше почуття, яке ними керує у житті, – патріотизм:
Любов к отчизні де героїть.
Там сила вража не устоїть.
Там грудь сильніша от гармат.
Почуття патріотизму яскраво втілене в образах молодих воїнів Низа та Евріала, які пробрались у ворожий табір і пожертвували своїм життям заради товаришів. Взагалі, Еней та троянці певною мірою втілюють волелюбний, незнищенний дух козацтва, здорову народну мораль.
Представниками поміщицько-чиновницької верхівки у поемі виступають боги та царі. Якщо у Вергілія олімпійські боги поважні й розумні, то у Котляревського вони змальовані в пародійному плані. Боги Зевс, Еол, Нептун, богині Венера, Юнона, царі Латин, Турн – усі н і ділені такими рисами, як сварливість, інтриганство, жорстокість, заздрість, хабарництво.
Юнона обіцяє богу вітрів Еолу “дівку чорнобриву” за те, що той зробить на мирі бурю і потопить троянське військо. Еней, якого ці вітри захопили в морі, звертається до бога морів Нептуна: “півкопи грошей в руку суну аби на морі шторм утих”. Зевс використовує владу для задоволення особистих інтересів, його не цікавить доля інших людей хоч, як відомо, Зевс – володар Олімпу, тобто верховний бог. Основне його заняття – бенкети, розваги, пияцтво:
Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Меркурій виступає в поемі “мов котище мурий”, Еол і Нептун – запроданці, які за будь-яку подачку готові на все. Венера та Юнона нагадують сварливих, розбещених поміщиць.
Цар Латин – “старий скупендя”, який “дрижав, як Каїн, за алтин”. В особі Турна змальовано самолюбиво-обмеженого князька, що “по-воєнному звичаю” п’є чай з горілкою. Іронічно змальована Дідона:
Щодень було у них похмілля:
Пилась горілка, як вода.
Щодень бенкети, мов весілля.
Всі п’яні, хоть посуньсь куда!
Сатирично зображуючи небожителів, Котляревський масками богів і царів показує нікчемність представників пануючих класів, осучаснивши їх у побутовому плані і переодягнувши в український одяг.
У поемі правдиво і детально відтворено риси національного побуту. Автор соковито змальовує народні свята, ігри, танці, звичаї і повір’я. З етнографічною точністю, наприклад, описані вечорниці в пеклі, куди привели Енея, щоб поворожити йому. Та й не лише вечорниці. Всі картини підземного царства – це яскрава, жива панорама українського життя.
Тут відображено поминки, похорони, ворожіння, народні лікування тощо.
Малюючи картини бенкетів, автор згадує величезну кількість страв і напоїв, характерних для української національної кухні: лемішка, куліш, галушки, борщ, Юшка та інші. А який багатий вибір одягу, вбрання! Пінт докладно описує костюми Дідони, Юнони, інших богів і царів, і це є український національний костюм.
Подаються також відомості про українські народні інструменти і танці, пісні і фольклор.
“Енеїда” – це справжня енциклопедія для етнографа, за допомогою якої можна вивчати народне життя того далекого часу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)