Над штормом, над шабельним зблиском, Над леготом теплим в житах Гойдається вічна колиска Маятником Життя;
Життю – ні кінця, ні начала. І вічно по колу землі: Комусь – лебеді від’ячали, Комусь – ще сурмлять журавлі.
Один передбачливо очі Прикрив ще за крок від межі, Ввійшовши клітиною ночі Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший – на кроки не міряв: Летів, і гримів, і… згорів, І люди відкрили в сузір’ях Зіницю нової зорі. Коли б загадали: – Хочеш,
Одне лише слово твоє – І вища – лаврова! – почесть Чоло твоє обів’є,
На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Іде життя, змінюються покоління. І хоч усе, як кажуть, у Божій волі, людині надається вибір – як жити, що цінувати у житті. А якщо вона вибрала, то й несе відповідальність за це. Як і для Т. Шевченка, для сучасного поета Б. Олійника неприйнятні байдужість, споживацьке ставлення до життя. для нього найвища почесть – “у чистім і чеснім бою” здобути щось корисне для свого народу, для своїх нащадків. І він не хоче міняти свої переконання, свою любов ні на лавровий вінок слави, ні на багатство й достаток.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)