“Життю – ні кінця, ні начала”, – пише Борис Олійник у своєму вірші, і одразу ж зміст і значення того описаного поетом вибору виносяться далеко за межі окремої ситуації, окремого життєвого епізоду. У своєму вірші поет говорить не про вибір, а про Вибір – світогляду, життєвої позиції, філософії.
Зрештою, антитеза в цій поезії проста:
Один передбачливо очі Прикрив ще за крок від межі, Ввійшовши клітиною ночі Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший – на кроки не міряв: Летів, і гримів, і.. згорів, І люди відкрили в сузір’ях Зіницю
Антитеза проста, але вибір не простий. Антитеза проста, але вибір дійсно одвічний. Це одвічне протиборство активного життя, діяльності, прагнення й “тихенького” існування, імовірно, лукавить людина, яка стверджує, що ніколи їй не хотілось комфортного, безпечного, стабільного, оцього “тихенького” буття. Але є іюди, які все-таки роблять інший вибір.
До таких належить і ліричний герой поезії Бориса Олійника.
Хочеться написати, що кожен має жити повно, насичено… Але я цього не напишу. Поезія Олійника “Вибір”, на мою думку, не заклик до дії, а заклик до роздумів. Бо не кожен
Відтак цей вибір, навіть Вибір, запишається відкритим протягом досить довго часу – аж допоки людина не зрозуміє для себе: чи стане сил, чи стане волі?
Що ж до власного вибору, ліричний герой поезії Бориса Олійника висловлюється однозначно, бо він свій вибір вже зробив:
Я б вибрав найвищу почесть: У чистім і чеснім бою На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!
Мені подобається, що цей вірш прочитується не як “мій вибір правильний, приєднуйся до такої життєвої позиції, бо кожен має так жити”, а прочитується як “подумай! І обери сам для себе”. Відтак, повторююсь, ця поезія видається мені закликом до пошуку власного вибору.
Сміливо винісши фразу “мій вибір” у заголовок твору, я тепер навіть розгублено мовчу: що я можу сказати про свій Вибір? Адже мій вибір тільки формується, я тільки шукаю, намагаюсь розібратися в собі… І тепер, коли настає час написати про свій вибір, нехай це тільки шкільний твір, я зупиняюсь і застигаю над рядками. Але ж, думаю я собі, не робити ризикованих поспішних висновків – теж частина мого вибору. І заспокоююсь. Мені так само хотілося б прожити повне і насичене життя. Але, з іншого боку, я можу відверто зізнатись, що мені хочеться уникнути зайвого ризику, не хочеться робити імпульсивних вчинків, приймати спонтанні рішення, тим більше – не хочеться, щоб через моє “летів, і гримів, і…згорів” страждали мої близькі, адже нам так важливо знати, що рідні в безпеці.
Можливо, і часи змінюються, а можливо, змінюються люди. Можливо, і люди, і часи завжди однакові, просто я намагаюсь виправдати свою не повну готовність “летіти”, а тим більше – “згоріти”. Але ж “жити спішити треба”, писав інший класик української літератури, із цими рядками я повністю згоден.
Мабуть, дійсно треба поспішати жити, але у житті не варто поспішати робити свій вибір, аби Вибір залишився Вибором.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)