Перші поетичні збірки Бориса Олійника з’явились в шістдесятих роках. Це був час особливого сплеску поетичного мистецтва. Слово оволодівало душами людей, вело їх за собою.
У чому ж таїна Олійникового вірша? Особливістю поетичної палітри митця є, на мій погляд, вміння поглянути на проблему нетрадиційно, глибоко полемічно. Візьмемо “блукаючий” сюжет подвигу й покари Прометея. Поет вносить у традиційне трактування теми розповідь про практичні суспільні наслідки цього явища:
Ми славим в одах вогнище святе..
Та всіх пускать до
Адже вогонь, що викрав Прометей,
Спалив колись великого джордано!
У поезії Олійника взагалі дуже часто відчувається прагнення “оземлити” морально-філософські проблеми, наблизити їх до щоденного життя.
В поемі “Крило” поет, розмірковуючи над вчинками злодюги, що знищив журавля і тим самим убив небо в душі людини, описує намагання цього героя втекти від страху за своє життя. Та наглухо зачинені двері, вікна, міцні ворота в цього зажерливого хазяїна. І нікуди не втекти. Так конкретними побутовими деталями поет підкреслює моральну глухоту, сліпоту зубожілої людської душі.
У
У конкретизації оповіді велику роль відіграє використання поетом мовної скарбниці рідного народу, гумору, прислів’їв, фразеологізмів: “Трусив державу обома, яка грушу”, а за ікону “віддав чортам без торгу власну душу”.
Без веселого дотепу неможливо собі уявити поезію Б. Олійника. Лірика поета багата на розмовні інтонації. “Утікаючи від набридлої формальної гладкості вірша, – як зазначає Л. Новиченко, – він навмисне робить його ритмічне дихання нерівним, ускладненим, переривчастим”.
Однак індивідуальний голос поета більшою мірою виявляється в стриманості величезного почуття. “Не тліть, а горіть” – ось поетичний лозунг Б. Олійника.