Велика Вітчизняна війна в добутках XX століття (На прикладі повести В. В. Бикова “Сотників”)

1. Людська особистість у військових умовах. 2. Спрага життя й громадянський обов’язок. 3. Що переважніше: гідна смерть або життя ценою зрадництва? …Ті, хто тільки й жадає за всяку ціну вижити, чи заслуговують вони хоча б однієї відданої за них життя?

Скільки вже їх, людських життів, із часу Ісуса Христа було принесено на жертовний вівтар людства, і чи многому вони навчили це людство? В. В. Биків У своїй повісті В. В. Биків показує читачеві двох двадцяти шестирічних бійців Червоної армії – Сотникова й Рибалки. Це два отличающихся друзі від

друга погляду на життя, на війну Два різних характери. Дві долі.

Дві особистості.

Але один солдат зумів зберегти своє військове й людське достоїнство, а іншої – немає. Що ж являли собою ці два чоловіки, яким доручили разом отруїтися в похід за провізією для своїх бойових товаришів, які чекали їх у лісі. Рибалка, у загальному-те, був непоганою людиною, хоча, як з’ясовується в ході оповідання, усе більше й більше переживав за схоронність власного життя.

Дивуючись тому, що простиглих Сотників все-таки погодився на завдання, він допомагає товаришеві йти. Незважаючи на очевидну небезпеку, він не зважується

кинути пораненого напарника напризволяще. Але поступово його жалість до Сотникову переростає в роздратування: “За час тривалої служби в армії в ньому з’явилося трохи зневажливе почуття до слабкого, хворобливим, різного роду невдахам, які по тимі або інших причинах чогось не могли, не вміли.

Він-Те намагався вміти й могти все…

Загалом, йому поки що везло, найбільші лиха його обходили, воно зрозумів, що головне в їхньому тактику – не розгубитися, не прогавити, вчасно прийняти рішення Напевно, зміст партизанської боротьби полягав у тім, щоб, відстоюючи власне життя, лагодити шкода ворогові, і отут він почував себе повноцінним партизанським бійцем”. Іншою людиною був Сотників, що до війни працював учителем у школі. Боєць із самого початку розумів, що він нездужає, але відмовитися від відповідального завдання не міг: “Тому й не відмовився, що інші відмовилися…

Ніхто з них не болів так, щоб звільняли від завдань, так ще таких дріб’язкових, як це… І коли там, у багаття на болоті, командир викликав його на прізвище, Сотників не подумав про хворобу”. Всю дорогу, навіть коли його ранило, Сотників найбільше боявся стати тягарем для свого товариша Рибалки. Йому було неприємно відчувати свою залежність від напарника Мало того, що його періодично долав кашель, бійця ще й ранило в ногу.

Сотників розумів, що Рибалці без нього було б легше й безпечніше.

Сотникову, на відміну від напарника, властив почуття власного достоїнства й усвідомлення провини перед тими людьми, які через їх необережність виявилися в полоні в поліцаїв. Взагалі, він більше думав про інших, чим про себе, про те, як відіб’ються його дії на житті інших людей А в Рибалки в душі був “клубок протиріч”: “У цьому мінливому й невловимому потоці почуттів всі частіше стала нагадувати про себе, часом заглушаючи вся інше, тривога за власне життя”. Кожному бійцеві, та й кожній людині, як живій істоті, властив спрага життя, інстинкт самозбереження. І Рибалка, і Сотників глибоко замислювалися про її цінність, але по-різному.

Сотників, міркуючи, відзначав, що “життя – от єдина реальна цінність для всього сущого й для людини теж.

Коли-небудь у доконаному людському суспільстві вона стане катеГореєю-абсолютом, мірою й ценою всього… А смерть, що ж – смерті не уникнути… Адже людина при всьому його неймовірній могутності, напевно, довго ще залишиться все таким же фізично легко уразливим, коли самого маленького шматочка металу цілком достатньо, щоб назавжди позбавити його єдиної й такий дорогой йому життя Так, фізичні здатності людини обмежені у своїх можливостях, але хто визначить можливості його духу?

Хто виміряє ступінь відваги в бої, безстрашність і твердість перед особою ворога, коли людина, начисто позбавлений усяких можливостей, виявляється здатним на нищівний вибух безстрашності?

” Інші почуття обуревают Рибалки: “Він хотів жити! Він ще й тепер не втрачав надії, щосекунди чекав випадку, щоб обійти долю й урятуватися. Сотників уже не мав для нього великого значення”.

Показовим моментом і для характеристики Сотникова, і для характеристики Рибалки стає допит у полоні в поліцаїв. Сотників поводиться чесно й сміло. Незважаючи на грубі окрики й погрози слідчого Портнова, жорстокі катування Будили, відважний солдат не видає своїх, не розповідає ні однієї коштовної інформації про радянські війська. Він ясно розумів, що живим з полону йому вже не вибратися, а бандитів, що взяли його в полон, уже ніщо не зупинить, тому що “Гітлер їх звільнив від совісті, людяності й навіть елементарної життєвої моралі…

Він же перед ними тільки людина.

Він обтяжений багатьма обов’язками перед людьми й країною, можливості приховувати й обманювати в нього не занадто більші”. Найбільше Сотникова хвилювала доля Демчихи, матері трьох дітей, що по з Рибалкою помилки виявилася разом з ними в полоні. Зовсім по-іншому поводиться Рибалка.

Він боїться не те що грубого окрику, а навіть гнівного погляду слідчого-поліцая, і тому вирішує не злити його, небагато підлизатися й проговоритися й про своє прізвище, і про розташування загону Дубового А коли Рибалці пропонують працювати на поліцаїв, він поступово перетворюється в зрадника: “…Крізь хвилинну розгубленість у собі він раптом ясно відчув волю, простір, навіть легкий подув свіжого вітру в поле…

Хоча він ще й не усвідомив всієї складності пережитого й у ще більшому ступені майбутнього, але вже почував гостро й радісно – буде жити! З’явилася можливість жити – це головне. Все інше потім”.

А “іншим” для Рибалки виявилися й почуття людського достоїнства, і честь мундира радянської армії, і совість, і відповідальність перед рідним будинком, народом, своєю армією й батьківщиною. Так сильно було бажання зберегти свою власну шкіру, що він все-таки продався поліцаям.

Хоча були тяжкі роздуми й сумніви. Сотників уже ясно розуміє, що смерть неминуча, і зустріти її треба гідно. До останніх мінут славний боєць намагається врятувати нещасну Демчиху, Для цього Сотників вирішується пожертвувати собою, зізнавшись фашистським бандитам у тім, що це саме він минулою ніччю ранив одного з поліцаїв, а всі інші ні причому.

Але смерть наздоганяє всіх, крім зрадника Рибалки. І потім перебіжчикові стає огидно самому від себе. Він усвідомив, що, хоч його й “помилували”, але однаково вбили як людини, як особистість. Тепер Рибалка болісно почував себе ворогом для всіх, навіть для самого себе А Сотників, хоч і вмер, але залишився сьогоденням людиною


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Велика Вітчизняна війна в добутках XX століття (На прикладі повести В. В. Бикова “Сотників”)