У кожного з більших російських поетів початку XX століття був свій поетичний досвід. Майже кожний з них начинал свій творчий дебют з віршів. У кожного був свій голос, свій стиль, те, що робило одного несхожим на інші. Творчість І. Анненского мало знайомо нашим современникам.
Та й при житті поета лише деякі критики й поети по достоїнству оцінювали його творчість.
Один з його віршів – справжній шедевр любовной лірики – дійшло до наших днів, але не прославило автора й не зробило його широко відомим: Серед мирів, у мерехтінні світил Однієї
Всі дуже просто, навіть буденно, а сказано так багато. Цим і характерна творчість поета: стриманість тону при всій внутрішній емоційності, відсутність гучних слів, перевага слів звичних, порию підкреслютанучи разговорность і навіть буденність мовлення.
Для І. Анненского примітна й стислість, сжатость вираження, поетичної думки. У поета рідкі стихотворения, що займають
Через причинені двері Ти серце шелестом тривожиш… Ще не любиш ти, але вір: Не полюбити вже не можеш… Сучасників поета, товаришів по перу вражала щирість і людську дійсність віршів Анненского.
Так Брюсов, характеризуючи його поезію, відзначав “особи не загальне вираженье”.
А сам Анненский сказав про принципи поетичної творчості, що слова не тольдо течуть, але й світяться. Своєрідність віршів Анненского помітив і Гумилев, підкресливши, що в поета сама думка стає почуттям, живим до болю. Ті властивості поезії, які не залишили равнодушними його сучасників – щирість, моральна глибина, відсутність пози, зовнішніх ефектів, – зробили Анненского близьким і нашим часом.
Його вірші впечатляют художньою досконалістю, і без них не можна представити російську літературу XX століття
(2 votes, average: 4.50 out of 5)