Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати.
Такі рідні й іще з дитинства знайомі нам слова народної пісні, що завжди супроводжувала новорічний обряд. Для наших давніх предків, як тільки оживала природа, сходив сніг, починався Новий рік. Вони починали засівати ниву і заклинали урожай, щоб жито родило високе, буйне, кучеряве.
Наші предки вірили, що сонце, вітер, мороз і дощ – це божества, від яких залежить урожай і життя людини. От і закликали сили природи послати їм щедрий урожай.
Тому на Новий рік ходять засівати. Раненько, як ішли засівати ниву. Колядки і щедрівки – величальні пісні, які славили людину-трудівника. Вони величали селянську родину та окремих її членів, оспівували доброту, гостинність господаря, життя і працю.
У цих величальних піснях господарів називали панами, господинь – панями, княгинями, хлопців – богатирями, царевичами, дівчат – панночками, князівнами, царівнами. Співали в цих піснях побажання: щоб було багатство, щоб був гарний приплід худоби, гарний урожай. А якщо
За допомогою поетичного слова і магічного акту, святковою урочистою обстановкою люди прагнули створити в ці дні образ достатку, щастя, злагоди і спокою в своїй оселі.
Заколядуймо ми цьому газдові,
Цьому Газдові й його столови.
Гей дай Боже!
Поза столове сидять панове,
Сидять панове та й раду радять,
Та й раду радять за святу весну,
За святу весну, за сиві воли.
За сиві воли, за срібні плуги.
Вшануємо вам щастям, здоров’ям,
Щастям, здоров’ям та й святим Різдвом.
У щедрівках надзвичайно високо поставлено працю. її піднесено не просто до першорядних житейських, економічних факторів, а й до статусу основної сфери виховання, виявлення й утвердження морально-етичних якостей людини.
Прекрасні щедрівки прийшли до нас через сотні років, але і сьогодні ми повинні їх знати та розуміти, бо це наші національні скарби, які ми повинні шанувати й берегти, бо без цього не ростиме й не зеленітиме наше родове дерево.