Все своє життя Панас Мирний мріяв показати безталанну долю співвітчизників, їх високу душу, тепле серце, щиру вдачу. Темними ночами він “скликав свої яскраві думки до гурту” і починав писати сумні оповідання з селянського життя. У сучасній письменникові пресі було звичаєм під Новий рік вміщувати новорічні оповідання із щасливою кінцівкою – на зразок того, що в убогу родину приходить добрий Дід Мороз, милує заплаканих діток, щедро обділяє подарунками.
Новорічне оповідання Панаса Мирного “Морозенко” починається сумною драмою
Але ж якщо її не буде, то в чому ж на роботу бігати Катрі? Сумно бідній жінці, але нема чим нагодувати, сина навіть напередодні свята. Поки мати сумує, Пилипко вже надумав, як можна допомогти: він піде до хрещеного батька і звідти принесе і гроші, і хлібину, і ковбаси. “От і буде нам що їсти!” – думає хлопчик.
З великою любов’ю змальовує письменник зовнішність маленького помічника: “Пишне панське личико,
А Пилипко для себе вже твердо вирішив, що іти треба, але ж найважчим було з хати вибратися, щоб мати не запримітила.
Не боявся він ані довгої дороги, ні морозу, лише володар зимового лісу Морозенко трошки лякав його. Цікаво Пилипкові: який же насправді лісовик? Колись мати розповідала, що то старезний та кремезний дідуган з білою бородою і запалими підсліпуватими очима.
Голова – як гора, замість волосся – сніг, а борода сплетена з довгих вістряків, що намерзають під стріхами. Лячно хлопчику побачити таке чудовисько, але жаль до матері перемагає в душі хлопця цей страх. “Загорнувшись у довгу материну свитку, у шкарбунчиках на босу ногу… він, мов заєць, вискочив із сіней та й полинув прямо в ліс. Темним страшидлом з чорними корявими ногами постав перед Пилипком зимовий ліс”.
Лячно стало хлопцеві, дух запинався в грудях, серце страшенно билося. Відчувши себе безсилим перед страшною лісовою стихією, він намагався вирватися з-під влади тих злих химер і не зміг. Засинаючи в крижаному лісі, хлопець марив, що то Морозенко не пускає його до хрещеного батька.
У своїй уяві він благав дідугана відпустити його, але чув у відповідь тільки голосний сміх. Та чи Морозенко – головний винуватець лиха, питає Панас Мирний. Звичайно, ні, а ті, хто створив Катрі та її сину нестерпні умови життя.
Саме злидні вигнали дитину з хати, і тому не випадкові слова сусідів: “Не задавив би мороз, то голод догриз! Раніше вмерло, менше горя знатиме”. Панас Мирний взяв собі за мету схвилювати читача умовами життя знедоленого, ошуканого, пригнобленого селянства, якому віддавав свою любов і повагу.