Панас Мирний у багатьох своїх творах показував безталанну долю простих людей, їх високу душу, добре серце, щиру вдачу. У сучасній письменникові пресі було звичайним під Новий рік уміщувати новорічні оповідання із щасливою кінцівкою – на зразок того, що в убогу родину приходить добрий Дід Мороз, милує заплаканих діток, щедро обділяє подарунками. Новорічне оповідання Панаса Мирного “Морозенко” починається сумною драмою і закінчується трагедією, що хапає за душу.
У безпросвітних тяжких злиднях жила Катря із сином Пилником. Сумно
Адже він відчував нестерпний біль, коли бачив сльози та сум рідної неньки: і мати знана, “як ті сльози й та мука боляче впинаються в його жалісливе серце”.
Пилинко для себе вже твердо вирішив, що іти треба, але ж найважчим було з хати вибратися, щоб мати не помітила. Не боявся він ані довгої дороги, ні морозу, лише володар зимового лісу Морозенко трошки лякав його.
Темним страшидлом з чорними корявими ногами постав перед Пилипком зимовий ліс”. Лячно стало хлопцеві, дух запинався в грудях, серце страшенно билося. Відчувши себе безсилим перед страшною лісовою стихією, він намагався вирватися з-під влади тих злих химер і не зміг.
Засинаючи в крижаному лісі, хлопець марив, що то Морозенко не пускає його до хрещеного батька. У своїй уяві він благав дідугана відпустити його, але чув у відповідь тільки голосний сміх. Та чи Морозенко головний винуватець лиха? – питає Панас Мирний. Звичайно, ні, а ті, хто створив Каїрі та її сину нестерпні умови життя.
Панас Мирний схвилював читача умовами життя знедоленого., ошуканого, пригнобленого селянства.