Величальна пісня для матері (за поезією Бориса Олійника)

Величальна пісня для матері (за поезією Бориса Олійника)

Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так і багато творів, повністю присвячених материнській темі, та все ж, незважаючи на це, образ матері дуже помітний у його поетичному світі. Чим це пояснюється?

Перш за все звернімо увагу на незриму “присутність” образу матері в багатьох поезіях. Звичайно ж, ця “присутність” не віртуальна, вона якось відбита у слові. Найчастіше цей відбиток знаходимо в якомусь одному вагомому штриху, виразності якого достатньо для

того, щоб відчувалось звучання материнської теми у всьому цілісно сприйнятому творі. Як типовий приклад можна навести поезію “Ялинка”.

Складний, навіть у чомусь драматичний розвиток поетичного смислу твору завершується у словах “І ми вертаєм… у вічну казку… до матерів”. Повернутись до казки, до матері, – це повернутись у світ дитинства – повернутись до духовної чистоти. Завершивши головний смисл, кінцівка твору ніби спалахом освітила весь його попередній розвиток.

Тому-то ідея чистоти материнської моралі є такою відчутною при читанні твору.

Досить часто те чи інше висловлювання

поета про матір набуває такої вагомості, що починав “тримати на собі” весь твір:

Віддай усе, що взяв, і освятись.

Ще більше, ніж узяв, зумій віддати…

Стоїть на видноколі світла мати –

У неї вчись.

Головна причина вагомості теми матері в поетичному світі Б. Олійника полягає в тому, що майже всі поезії, присвячені цій темі, є мистецькими шедеврами. До таких творів, поза всяким сумнівом, слід віднести “Мати сіяла сон… “, “Пісню про матір”, “Мати наша – сивая горлиця… “, “Мамо, вечір догоря… ” (останній вірш із поеми циклу “Сиве сонце моє”).

Для Б. Олійника, так само як і для його найвидатнішого і най-ближчого за часом попередника в розробці материнської теми, Андрія Малишка, образ матері підноситься до символічного значення “Народ”. Мати для поета є носієм зразкової народної моралі. Від своєї матері поет в основному сприйняв багатство народної пісні:

Спасибі, мамо, що в голодний день

Ти, мов у казці, де дарують царства,

Передала єдине із багатства –

Найвищу пробу золотих пісень.

Образ матері буквально тисячами природних зв’язків пов’язаний із народом, його історією, піснею, рідним словом.

Мати наша – сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола – намистиною,

Небо – празниковою хустиною,

Сивий дуб – прокуреним прадідом…

Уже з цих перших рядків відчуваємо якесь дивне, майже не знайоме нам навіювання. Тут йдеться про гармонію Людини і Природи. Щоправда, наше визначення аж надто загальне. Треба точніше: не Людина, а Мати.

Природа-світ любить матір. Золота бджілка горнеться до неї намистиною – і ми її легко розуміємо, бо вона, скромна трудівниця, тягнеться до такої ж невтомної трудівниці, якою є сільська жінка – мати. “Небо” в системі образів Б. Олійника завжди пов’язане із чимось духовно високим, небуденним, святковим. Тому саме воно дарує матері празникову хустину. (Тут Б. Олійник вловив одну із зворушливих рис наших сільських матерів – їхню особливу любов до хустинок, що йде від давніх народних традицій).

Сивий дуб горнеться до жінки прокуреним прадідом – і цей образ незмірне чарівний і глибокий. Не кажучи вже про точність порівняння дуба з “прокуреним прадідом”, ця фраза наділена ще й іншою точністю – точністю відображення народних сімейпо-побутових традицій у ставленні до людей похилого віку. За ними завжди доглядали матері.

Звідси і відповідне вдячне ставлення дідів і прадідів до них.

Образ матері у Б. Олійника художньо осягається в трьох основних образах. Досить часто він постає гігантським пам’ятником матері, що бачиться на тлі далекого горизонту: “Стоїть на видноколі світла мати… “, “Мати дуже висока, древніша від космосу, На плечі в неї райдуга гнеться коромислом”. У таких випадках образ матері набирає символічності. Другий вид образів – духовне осягнення ролі матері (“Мати сіяла сон… “, “Мати наша – сивая горлиця” та ін.).

У поезіях цього плану теж небагато живої конкретики.

До третього виду належать поезії, що побудовані в основному на конкретних реаліях. Треба сказати, що власне окремих віршів, посвячених материнській темі і написаних у ключі живої образної конкретики, майже нема. Кілька свіжих виразних художніх деталей знаходимо в поезії-притчі “Та було у матері чотири сини… “:

Мати працювала в городній бригаді

І любила борщ пісний.

Перед сном, бувало, вмикала радіо,

Як передавали пісні.

А роки летіли, мов сиві коні…

Вже й недобачати стала.

Над очима клала дашком долоні –

Ждала-виглядала.

Фінал, вершина освоєння цієї теми – поема “Сиве сонце моє” (1978), після якої поет значно рідше звертається до теми матері.

Поема “Сиве сонце моє”, так само як і поезія “Пісня про матір”, освоює болючу тему відходу матері із цього світу – відходу “за межу”. Але якщо в поезії йшлось просто про матір як про образ узагальнюючий, то поему Б. Олійник присвятив пам’яті своєї матері.

В роки війни була ще молода. “Вже – солдатка. Іще – не вдова”. Війна закінчилась. Відсвяткували День Перемоги.

Вже почали повертатися із фронтів ті, кому випала доля повернутись. А чоловіка все не було. А потім прийшов лист, з якого дізналась, що він ніколи не повернеться. Знепритомніла.

А далі – доля вдови-солдатки, яких так багато було після війни у наших селах.

Чомусь особливо вдячний поету за такі, приміром, рядки, у яких через окремі конкретні деталі пізнаєш не тільки характер матері ліричного героя, а й той побут, в якому проходило її життя. Ліричний герой йде на могилу матері:

І раптом радісно кольнули сльози:

По білій, непорочній цілині

До тебе стежка бігла на морозі.

Хто протоптав її?

Чи родаки,

Чи, мо’, чиясь гірка вдовина доля?

А може, га, за котру ти рядки,

Коли вона хворіла, дополола?

Мати для Б. Олійника є носієм визначальної людської риси – Доброти. Саме завдяки образові матері ця риса стала головною в системі моральних цінностей, проповідуваних поетом.