Дія починається в липні 1942 р. з відступу під Осколом. Німці підійшли до Воронежа, і від щойно виритих оборонних укріплень полк відходить без єдиного пострілу, а перший батальйон на чолі з комбатом Ширяєвим залишається для прикриття. На допомогу комбату залишається і головний герой оповідання лейтенант Керженці. Відлежав покладені два дні, знімається і перший батальйон.
По дорозі вони несподівано зустрічають зв’язкового штабу і друга Керженцева хіміка Ігоря Свідерського зі звісткою про те, що полк розбитий, треба міняти маршрут і йти
Багато втрат. Ширяєв з чотирнадцятьма бійцями йде, а Керженці з ординарцем Валегой, Ігор, Сєдих і зв’язковий штабу Лазаренка залишаються прикривати їх. Лазаренко вбивають, а інші благополучно залишають сарай і наздоганяють своїх.
Це неважко, оскільки по дорозі тягнуться відступаючі безладно частини. Вони намагаються шукати своїх: полк, дивізію, армію, але це неможливо. Відступ. Переправа через Дон.
Так вони доходять до Сталінграда.
У
Саперів відправляють на тракторний завод під Сталінград. Там йде довга, кропітка підготовка заводу до вибуху. По кілька разів на день доводиться лагодити ланцюг, порвану при черговому обстрілі. У проміжках між чергуваннями Ігор веде суперечки з Георгієм Якимовича, інженером-електриком ТЕЦ. Георгій Акимович обурений невмінням російських воювати: “Німці від самого Берліна до Сталінграду на автомашинах доїхали, а ми ось в піджаках і спецівках в окопах лежимо з трьохлінійкою зразка дев’яносто першого року “.
Георгій Якимович вважає, що врятувати російських може лише диво. Керженці згадує недавню розмову солдатів про свою землю, “жирної, як масло, про хлібах, з головою закривають тебе”. Він не знає, як це назвати.
Толстой називав це “прихованої теплотою патріотизму”. “Можливо, це і є те диво, якого так чекає Георгій Акимович, диво більш сильне, ніж німецька організованість і танки з чорними хрестами “.
Місто бомблять вже десять днів, напевно, від нього вже нічого не залишилося, а наказу про вибух все немає. Так і не дочекавшись наказу про вибух, сапери резервного відправляються на нове призначення – у штаб фронту, в інженерний відділ, на той бік Волги. У штабі вони отримують призначення, і Керженцева доводиться розлучитися з Ігорем.
Його направляють в 184-у дивізію. Він зустрічає свій перший батальйон і переправляється з ним на той берег. Берег весь охоплений полум’ям.
Батальйон відразу ж вплутується в бій. Комбат гине, і Керженці приймає командування батальйоном. У його розпорядженні четверта і п’ята роти і взвод піших розвідників під командуванням старшини Чумака.
Його позиції – завод “Метиз”. Тут вони затримуються надовго. День починається з ранкової канонади. Потім “сабантуй” або атака.
Проходить вересень, починається жовтень.
Батальйон перекидають на більш прострілює позиції між “Метиз” і кінцем яру на Мамаєвому. Командир полку майор Бородін привертає Керженцева для саперних робіт та будівництва землянки в допомогу своєму сапера лейтенанту Лісагору. У батальйоні всього 36 осіб замість покладених чотирьохсот, і ділянка, невеликий для нормального батальйону, представляє серйозну проблему.
Бійці починають рити окопи, сапери встановлюють міни. Але тут же виявляється, що позиції треба міняти: на КП приходить полковник, комдив, і наказує зайняти сопку, де розташовуються кулемети противника. На допомогу дадуть розвідників, а Чуйков обіцяв “кукурузники”.
Час перед атакою тягнеться повільно. Керженці виставляє з КП що прийшли з перевіркою політотдельщіков і несподівано для себе сам відправляється в атаку.
Сопку взяли, і це виявилося не дуже складно: дванадцять із чотирнадцяти бійців залишилися живі. Вони сидять в німецькому бліндажі з комроти Карнаухова і командиром розвідників Чумаком, недавнім супротивником Керженцева, і обговорюють бій. Але тут виявляється, що вони відрізані від батальйону. Вони займають кругову оборону.
Несподівано в бліндажі з’являється ординарець Керженцева Валега, що залишався на КП, тому що за три дні до атаки він підвернув ногу. Він приносить тушонку і записку від старшого ад’ютанта Харламова: атака повинна бути в 4.00.
Атака не вдається. Все більше людей помирає – від ран і прямого влучення. Надії вижити немає, але свої все-таки прориваються до них.
На Керженцева налітає Ширяєв, який отримав призначення комбата замість Керженцева. Керженці здає батальйон і перебирається до Лісагору. Перший час вони байдикують, ходять у гості до Чумака, Ширяєва, Карнаухова. Вперше за півтора місяці знайомства Керженці розмовляє про життя з комроти його колишнього батальйону Фарбер.
Це тип інтелігента на війні, інтелігента, який не дуже добре вміє командувати довіреної йому ротою, але відчуває свою відповідальність за все, що він не навчився робити вчасно.
Дев’ятнадцятого листопада біля Керженцева іменини. Намічається свято, але зривається з-за загального наступу по всьому фронту. Підготувавши КП майору Бородіну, Керженці відпускає саперів з Лісагором на берег, а сам за наказом майора йде у свій колишній батальйон. Ширяєв придумав, як взяти ходи повідомлення, і майор згоден з військовою хитрістю, яка збереже людей.
Але начштабу капітан Абросимов наполягає на атаці “в лоб”. Він є на КП Ширяєва слідом за Керженцева і відправляє батальйон в атаку, не слухаючи доводів.
Керженці йде в атаку разом з солдатами. Вони відразу підпадають під кулі і залягають у воронках. Після дев’яти годин, проведених у воронці, Керженцева вдається дістатися до своїх. Батальйон втратив 26 людей, майже половину. Загинув Карнаухов.
Поранений, попадає в медсанбат Ширяєв. Командування батальйоном приймає Фарбер. Він єдиний з командирів не брав участі в атаці.
Абросимов залишив його при собі.
На наступний день відбувся суд над Абросимова. Майор Бородін говорить на суді, що довіряв своєму начальнику штабу, але той обдурив командира полку, “він перевищив владу, а люди загинули “. Потім говорять ще кілька чоловік.
Абросимов вважає, що мав рацію, тільки масованої атакою можна було взяти баки. “Комбати бережуть людей, тому не люблять атак. Баки можна було тільки атакою взяти. І він не винен, що люди недобросовісно до цього поставилися, злякавшись “. І тоді піднімається Фарбер. Він не вміє говорити, але він знає, що не злякався ті, хто загинув у цій атаці. “Хоробрість не в тому, щоб з голими грудьми на кулемет йти “…
Наказ був” не атакувати, а опанувати “. Придуманий Ширяєвим прийом зберіг би людей, а зараз їх немає…
Абросімова розжалували в штрафний батальйон, і він іде, ні з ким не прощаючись. А за Фарбера Керженці тепер спокійний. Вночі приходять довгоочікувані танки. Керженці намагається надолужити упущені іменини, але знову наступ. Прибігає вирвався з медсанбату Ширяєв, тепер начштабу, починається бій.
У цьому бою Керженцева ранять, і він потрапляє в медсанбат. З медсанбату він повертається під Сталінград, “додому”, зустрічає Сєдих, дізнається, що Ігор живий, збирається до нього ввечері і знову не встигає: їх перекидають для боїв з Північною угрупуванням. Йде наступ.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)