Казармений вигляд дитбудинку налякав звиклу до простору й волі дитину. Іванко не хотів лишатися отут, а його ніхто й не тримав: видали талони на харч і відпустили. Рік він живий на вулиці, ночував у підвалах, у нішах. В 1933 році з голоду помер батько, алі хлопець довідався про це значно пізніше.
Улітку 1933 долі його знайшов чекіст В. Гніздовський, алі не здав хлопчика в колонію, а запозбавивши жити в собі. З тієї години він звався Валентин Задорожній. Пішов до школи, а десь через рік вже сам собі утримував.
По вечорах палив грубу в редакції газети
Морське училище в Баку в 1938 році зробило передостанній довоєнний набір, у який потрапив і Валентин Задорожній.
На качану війни на базі морського училища було сформоване навчальну дивізію, яка в 1942 році була вже в діючій армії. Валентин Задорожній потрапив до
Алі хтось доповів про це начальникові особливого відділу, і трибунал засудивши старшину до десяти років позбавлення волі та п’яти років заслання. Задорожній мужньо відбував ув’язнення, рубав ліс, стоячи по коліна в холодній воді. Там і захворів.
Через півроку командир визволив його з табору. Хворого Задорожнього відправили до Вологди, де на тієї годину було організовано оздо-. ровчий батальйон для поранених солдатів. Військова кар’єра закінчилася.
Саме тоді він поклав собі статі художником. Усі ці роки не залишала його мрія повернення в Україну. Йому снився Дніпро, вишневі українські села й прості люди, яких пізніше не раз буде писати на полотні.
Цій мрії судилося здійснитися: старшину Задорожнього було переведене до Київського військового округу. Помітивши в хлопця хист до малювання, генерал давши наказ відрядити його до Київського художнього інституту.
Я думаю Про покоління наших батьків – одірваних від будинку, від роду, від звичаїв – від ладу життя свого народу. Легко їх судити. А скільки треба пережити, Щоб віддати належне тім, хто, незважаючи на нищівну жорстокість годині, не просто вижив, алі справдив своє людське призначення. Таким був Іван-Валентин Задорожній.
Він повернувся до джерел – алі вже прикро мало лишалося земних днів, і він поспішав сказати нам найважливіше…