Тема призначення поета й поезії є традиційною для чи росіянцітератури. Вона простежується у творчестве Державіна, Кюхельбекера, Рилеева, Пушкіна, Лермонтова. Некрасов також приділив цій темі велике внимание.
Кюхельбекер першим, до Пушкина й Лермонтова, назвав поета “продолею”.
І це звання зобов’язувало поета присвятити життя боротьбі за ідеали свободи, добра й справедливості. Пушкин, близький до декабристських кіл, після розгрому повстання 1825 року написав свого “Пророка”, подібного за духом з кюхельбекеровским. Глас
Він також наділений даром всебачення, але якщо пушкінський пророк іде до людей, прагне донести до них близькі поетові ідеали, те лермонтовский біжить від людей у пустелю.
Його відвергают, і він не знаходить у собі сил для боротьби Поет у розумінні Некрасова – це пророк, якого до людей “послав бог гніву й суму”, його шлях тернистий, потому що він іде з “караючою лірою”, негодуя й викриваючи. Поет розуміє, що здобути загальну любов
Найбільше повно некрасовское кредо викладено у вірші “Поет і громадянин” (1856).
Написане у форме діалогу, воно являє собою полеміку із широко розповсюдженийний у той час теорією “чистого искусства”: Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Головна думка, що затверджуєся Некрасовим у цій суперечці, звучить як гасло, як заклик: “Поетом можешь ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний”. Ця ідея звучить і у вірші “Елігия”, що починається рядками: Пускай нам говорить мінлива мода, Що тема стара страждання народу И що поезія забути її повинна. Не вірте, юнака, не старіє вона.
У вірші “Сівачам” Некрасов призиває молодь сіяти “розумное, добре, вічне”, тому що насіння розуму, освіти обов’язково такдутийі сходи, за які “спасибі вам скаже серцеве російський народ”.
Ідеал поета – борця за волю Некрасов представив у поемі “Кому на Русі жити добре” в образі Гриши Добросклонова, якому “доля готовила шлях славний, ім’я голосне народного заступника, сухоту й Сибір”. Прототипом Гриши Доброскпонова является, безумовно, Добролюбов, про дотором Некрасов у вірші, посвященному третій річниці його смерті, сказав: Який світильник розуму згас! Яке серце битися перестало!
У творах Некрасова дуже часто зустрічаються звертання до Музи, доторая надихала його творчість і доторою він служив (“Муза”, “Учорашній день години в шостому”, “Угомонися, моя Муза задерикувата!
“, “ПРО, Муза! Я у дверей труни” і інші). Причому перед нами виникає не образ прекрасної женщини, богині, а образ страждаючої крестьянки: Учорашній день години в шостому Зайшов я на Сінну. Там били жінку батогом, Селянку молоду.
Ні звуку з її грудей, Лише бич свистали, граючи, И Музі я сказав: “Гпяди!
Сестра твоя рідна! ” “Батогом висічена Муза”, “Муза помсти й суми” – така поезія Некрасова. Поетичним заповітом поета можна назвати вірш “Елігия”, близьке по темі “Пам’ятнику” А. С. Пушкіна. Але Некрасов утверждает зовсім інше розуміння ролі поета: Я ліру присвятив народу своєму.
Бути може, я вмру, невідомий йому, Але я йому служив – і серцем я спокійний. І сам Некрасов твердо випливав злайливим принципам: був поетом-трибуном, поетом-громадянином, патриотім – співаком своєї батьківщини
(2 votes, average: 3.50 out of 5)