Некрасов про призначення поета й поезії

Тема призначення поета й поезії є традиційною для чи росіянцітератури. Вона простежується у творчестве Державіна, Кюхельбекера, Рилеева, Пушкіна, Лермонтова. Некрасов також приділив цій темі велике внимание.

Кюхельбекер першим, до Пушкина й Лермонтова, назвав поета “продолею”.

І це звання зобов’язувало поета присвятити життя боротьбі за ідеали свободи, добра й справедливості. Пушкин, близький до декабристських кіл, після розгрому повстання 1825 року написав свого “Пророка”, подібного за духом з кюхельбекеровским. Глас

Бога волає до поета: “Повстань, пророк, і виждь, і внемли, здійснися волею моєї, і, обходячи моря й землі, дієсловом пали серця людей”. Пророк М. Ю. Лермонтова вже другой.

Він також наділений даром всебачення, але якщо пушкінський пророк іде до людей, прагне донести до них близькі поетові ідеали, те лермонтовский біжить від людей у пустелю.

Його відвергают, і він не знаходить у собі сил для боротьби Поет у розумінні Некрасова – це пророк, якого до людей “послав бог гніву й суму”, його шлях тернистий, потому що він іде з “караючою лірою”, негодуя й викриваючи. Поет розуміє, що здобути загальну любов

таким прораз неможливо: Його переслідують огуди: Він ловить звуки одобренья Не в солодкому ремстві хвали, А в диких лементах озлобленья. Але його позиція: “Не може син глядіти спокійно на Горе матері рідний”, – є позиція поета-гражданіна.

Найбільше повно некрасовское кредо викладено у вірші “Поет і громадянин” (1856).

Написане у форме діалогу, воно являє собою полеміку із широко розповсюдженийний у той час теорією “чистого искусства”: Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Головна думка, що затверджуєся Некрасовим у цій суперечці, звучить як гасло, як заклик: “Поетом можешь ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний”. Ця ідея звучить і у вірші “Елігия”, що починається рядками: Пускай нам говорить мінлива мода, Що тема стара страждання народу И що поезія забути її повинна. Не вірте, юнака, не старіє вона.

У вірші “Сівачам” Некрасов призиває молодь сіяти “розумное, добре, вічне”, тому що насіння розуму, освіти обов’язково такдутийі сходи, за які “спасибі вам скаже серцеве російський народ”.

Ідеал поета – борця за волю Некрасов представив у поемі “Кому на Русі жити добре” в образі Гриши Добросклонова, якому “доля готовила шлях славний, ім’я голосне народного заступника, сухоту й Сибір”. Прототипом Гриши Доброскпонова является, безумовно, Добролюбов, про дотором Некрасов у вірші, посвященному третій річниці його смерті, сказав: Який світильник розуму згас! Яке серце битися перестало!

У творах Некрасова дуже часто зустрічаються звертання до Музи, доторая надихала його творчість і доторою він служив (“Муза”, “Учорашній день години в шостому”, “Угомонися, моя Муза задерикувата!

“, “ПРО, Муза! Я у дверей труни” і інші). Причому перед нами виникає не образ прекрасної женщини, богині, а образ страждаючої крестьянки: Учорашній день години в шостому Зайшов я на Сінну. Там били жінку батогом, Селянку молоду.

Ні звуку з її грудей, Лише бич свистали, граючи, И Музі я сказав: “Гпяди!

Сестра твоя рідна! ” “Батогом висічена Муза”, “Муза помсти й суми” – така поезія Некрасова. Поетичним заповітом поета можна назвати вірш “Елігия”, близьке по темі “Пам’ятнику” А. С. Пушкіна. Але Некрасов утверждает зовсім інше розуміння ролі поета: Я ліру присвятив народу своєму.

Бути може, я вмру, невідомий йому, Але я йому служив – і серцем я спокійний. І сам Некрасов твердо випливав злайливим принципам: був поетом-трибуном, поетом-громадянином, патриотім – співаком своєї батьківщини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Некрасов про призначення поета й поезії