Мир не повинен забувати жахи війни, розлуку, страждання й смерть мільйонів. Це був б злочин перед полеглими, злочин перед майбутнім, ми повинні пам’ятати про війну, про героїзм і мужність, що пройшли її дорогами, боротися за мир обов’язок всіх живучих на Землі, тому однієї з найважливіших тем нашої літератури є тема подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Ця тема складна, різноманітна, невичерпна. Завдання сучасних літераторів, що пишуть про війну величезні
Їм необхідно показати значимість боротьби й перемоги, джерела
Основою його сюжетів є ситуація морального вибору. Письменник дає художнє дослідження моральних основ людського поводження в їх соціальній і ідеологічній обумовленості.
На прикладі самих стратегічно незначних ситуацій автор дає відповіді на складні питання війни. На відміну від таких наших письменників, як Стаднюк, Бондарев, Бакланів, Ананьев, які ставлять в основу своїх добутків масштабні бої й герої яких майже все з командного складу армії, Василь Биків будує сюжети тільки на драматичних моментах війни місцевого, як говорять, значення за участю простих солдатів. Крок за кроком, аналізуючи мотиви поводження солдат в екстремальних ситуаціях, письменник докопується до глибин психологічних станів і переживань своїх героїв
Ця якість прози Быкова відрізняє і його ранні роботи: “Третя ракета”, “Альпійська Балада “, “Пастка”, “Мертвим не боляче” і інші. У кожній новій повісті письменник ставить своїх героїв у ще більш складні ситуації. Поєднує героїв лише те, що їхньої дії не можна оцінювати однозначно.
Наприклад, в “Альпійській баладі” Биків описує втеча російського солдата з фашистського полону разом з італійкою Джулией.
Тут автор захоплюється описом зовнішніх подій: втеча, погоня, любов, смерть героя й т. д. Але вже сюжет повести “Сотників” психологічно закручений так, що критики спантеличилися в оцінці поводження героїв Быкова. А подій у повісті майже ніяких немає. Критикам було від чого розгубитися: головний герой зрадник?!
На мій погляд, автор свідомо йде на розмивання граней образа цього персонажа. Він не дає читачеві можливості однозначно глянути на того або іншого свого героя. Сюжет повести простий: два партизани Сотників і Рибалка відправляються в Село на завдання добути вівцю для їжі загону
До цього герої майже не знали один одного, хоча встигли повоевать і навіть виручили один одного в одному бої. Сотників не зовсім здоровий і цілком міг би ухилитися від у загальному-те дріб’язкового завдання, але він почуває себе недостатньо своїм серед партизанів і тому все-таки викликається йти. Цим він як би хоче показати бойовим товаришам, що не чурается “брудної роботи”.
Два партизани по-різному реагують на майбутню небезпеку, і читачеві здається, що сильний і кмітливий Рибалка більше підготовлений до здійснення відважного вчинку, ніж кволий і хворого Сотників. Але якщо Рибалка, що все своє життя “ухитрявся знайти який-небудь вихід”, внутрішньо вже готовий до того, щоб зробити зрадництво, то Сотників до останнього подиху залишається вірним боргу людини й громадянина: “Що ж, треба було зібрати в собі останні сили, щоб з достоїнством зустріти смерть… Інакше навіщо тоді життя?
Занадто нелегко дістається вона людині, щоб безтурботно ставитися до її кінця”. У повісті Быкова кожний зайняв своє місце в ряді жертв війни. Всі, крім Рибалки, пройшли свій смертний шлях до кінця. Рибалка встав на шлях зрадництва тільки в ім’я порятунку власного життя.
Але характери проявляються повільно.
Рибалка, по суті хлопець життєлюбний і не позбавлений позитивних людських якостей. Він, наприклад, ділиться з товаришем залишками пареної ріпи, віддає Сотникову рушник, щоб той замотав їм горло. Він пропонує хворому Сотникову повернутися в загін, і, нарешті, коли під час зіткнення з поліцаями йому майже вдається втекти, він все-таки вертається назад, зміркувавши, що Сотників своєю стріляниною прикриває його відхід. Ситуація міняється після них арешту
Рибалка до останньої мінути не вірить, що із цієї пастки неможливо вирватися. Він вирішує потягнути час, повідомляючи на допиті тільки те, що німцям уже відомо про партизанський загін. Але Рибалка занадто простий для такої складної гри з ворогом, і, сам того не бажаючи, він проговорюється, потрапивши в мистецьки розставлену пастку
Із цього моменту починається його моральне падіння. Він зрозумів остаточно, що залишитися в живі він зможе, тільки зрадивши товаришів по зброї. Для Рибалки процес переходу в інший психологічний стан проходить швидко й без мучень, тому що він уже був внутрішньо до цього розташований
Рибалка, як усякий зрадник, починає жити по особливих психологічних законах, що виключає все добр і світле, що було до цього моменту в людській душі. Наприкінці повести він стає катом свого колишнього товариша. Сотників, на відміну від Рибалки, відразу усвідомив безвихід ность ситуації, але в останні мінути життя він зненацька втратив свою впевненість у праві жадати від інших того ж, що й від себе.
Рибалка став для нього не сволотою, а просто старшиною, що як громадянин і людина не добрала чогось. Сотників не шукав співчуття в очах присутніх при скарбниці людей
Він не хотів, щоб про нього погано подумали, і розлютився тільки на ката, що виконував обов’язку, Рибалки. Рибалка вибачився: “Прости, брат”. Сотників кинув йому в особу лише фразу: “Іди ти до чорта!” У чому глибина Творчості письменника Быкова? У тім, що він і зрадникові Рибалці залишив можливість іншого шляху навіть після такого тяжкого злочину
Це й продовження боротьби з ворогом, і исповедальное визнання у своєму зрадництві. Письменник залишив своєму героєві можливість покаяння, можливість, що частіше дає людині Бог, а не людина. Письменник, по-моєму, припускав, що й цю провину можна надолужити.
Тато Римський вручив В. Быкову за повість “Сотників” спеціальний подарунок від католицької церкви. Цей факт говорить про те, що в цьому добутку вбачається моральне загальнолюдське почало
Творчість В. Быкова трагично по своєму звучанню, як трагична сама Війна, унесшая десятки мільйонів людських життів. Але письменник розповідає про людей сильних духом, здатних устати над обставинами й самою смертю. І сьогодні, я вважаю, неможливо давати оцінку подіям війни, того страшного років, не беручи до уваги поглядів на цю тему письменника В. Быкова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)