Про подвиг декабристок я довідалася на уроці літератури, коли вчителька розповідала нам про поему Миколи Олексійовича Некрасова “Російські жінки”. Так, це був теперішній подвиг для них, що звикли жити в млості й безтурботності. Коли ж наступила година випробування, ці жінки виявилися сильними й стійкими, тому що вони Любили Своїх чоловіків, вважали своїм обов’язком розділити їхню долю. Прощаючись із батьком, княгиня Трубецька пояснює свій від’їзд: ПРО, бачить Бог!…
Але борг інший, И вище й трудней, Мене кличе… Прости, рідний!
Даремних
Декабристів засудили й насильно відвезли в Сибір, а їхньої дружини їхали туди добровільно.
А це страшнее. Ямщик столицю минув… Далеві до княгині шлях лежав…
Але важкий шлях!
У двадцятий день Ледь приїхали в Тюмень… Не кожний чоловік витримував такий шлях, а як їм удалося перебороти? Віра й любов вела їх уперед.
Уже два
Гордість і непохитна воля Катерини Трубецькой скорили старого генерала – губернатора Іркутська. Я вас намагався налякати. Не злякалися ви! І хоч би мені не удержати На плечах голови, Я не можу, я не хочу Тиранити більше вас… Я вас у три дні туди домчу… Агов!
Запрягати, зараз скоріше!
Їхній подвиг залишився в пам’яті нащадків, його не повторити тепер. Але про нього треба пам’ятати й пишатися ним