Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання народу, нев’януча окраса його духовної культури. Українська народна пісня – знана й шанована в усьому світі. Один з перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і нерідко – його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні діячів культури різних народів.
Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й містку оцінку нашій національній скарбниці: “Ніякий інший народ не виявив себе в піснях так яскраво
Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили”. Увесь вік людину супроводять пісні – “від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській
Вважають, що тільки цих творів записано понад дві тисячі. Пісні породжувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинного побуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників, національного та соціального гноблення і палкою любов’ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини ( психічного стану, думок, бажань, надій, страждань і т. ін. ). Усі ліричні пісні за змістом поділяють на два великі розряди: – родинно-побутові; – суспільно-побутові. Родинно-побутові пісні відображають особисте життя людини ( кохання, життя в сім’ї, родинні стосунки, драми, конфлікти та ін. ). У суспільно-побутових – відображене суспільне життя, вони відтворюють життя не окремої особи, а певної соціальної групи населення ( козаків, рекрутів, бурлаків, чумаків та ін. ). Окрему групу народних пісень становлять коломийки.
Родинно-побутові пісні Пісні про кохання. У ліричній поезії вони займають центральне місце. Ці пісні є драматичні, психологізовані, їхня увага сконцентрована на почутті, через яке звеличується людська душа, здатна на глибокі переживання, емоції. Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбувається на тлі майже казкової природи – квітучого вишневого садка: “Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав”; зоряної місячної ночі: “Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе”; вечірнього гаю: “Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”.
Для пісень про кохання характерні: – романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя ( наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, – не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним ): А я візьму кріслечко, Сяду край віконця. Я ще й очі не зімкнула, А вже сходить сонце. – гіперболізація духовних драм ( утрата коханої сприймається як кінець життя ): Ой не хочу, дівчинонько, На твій посаг дивитись. Краще піду в синє море В річку биструю топитись; – сентиментальність – надмірна чутливість героїв ( вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину ) Гиля, гиля, сиві гуси, Гиля, гиля, до води. Посватали дівчиноньку – Плаче козак молодий. Або: А у гаю, край Дунаю з тою самотою Плачу, тужу, ще й ридаю Мила, за тобою…
Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи: – пара голубів – закохані: Коло млину, коло броду, Два голуби пили воду. – зірка – дівчина, місяць – хлопець: Котилася зоря з неба Тай впала додолу: “Тай хто мене, молоду дівчину Проведе додому?”; – зозуля – дівчина, сокіл – хлопець: Кувала зозуля в стодолі на розі, Заплакала дівчинонька в батька на порозі: Козаче-соколю, візьми мене з собою На Вкраїну далеку; – хміль – символ невірного хлопця: Ой хмелю мій, хмелю, Хмелю зелененький Де ж ти, хмелю, зиму зимував, Що й не розвивався? Коломийки Дворядкову пісню, що виконується підчас танцю називають коломийкою. Дехто пов’язує цю назву з назвою міста Коломиї, де вона виконувалася. Інші пояснюють походження слова “коломийка” від танкового кола. З танкових пісень коломийки, поповнюючись новим змістом, розвинулись в самостійний ліричний жанр, що тематично охоплює всі грані життя народу, риси національного побуту і колориту, елементи інших видів культури.
У переважній більшості вони не виходять за межі родинно-побутової сфери, однак зафіксовано й коломийки суспільно-побутового змісту. Чітко виокремлюється група коломийок у первісному їх значенні приспівки до танцю, де основна тема – пісні, танці, гуляння, музики: Коломийку заспівати, коломийку грати, Ай бо тоту коломийку легко танцювати. Відколи коломийка перестала бути просто приспівом до танцю, виникли співанки про кохання, залицяння: Ой місяцю-перекрою, не світи нікому, Тільки мому миленькому, як іде додому.
Часто в них співається про сімейне життя: Ой прошу я здоров’ячка і довгого віку Любій мамці та нянові, й мому чоловіку. Коломийкам властивий гумор, майже всі вони життєрадісні, оптимістичні, містять багато жартів: Ой скажіте, добрі люди, Чим Андрій хворіє: На роботі замерзає, Коло миски пріє. Спи, миленька, до полудня, буду без обіду, Щоби ладно виглядала, як з тобою піду.
Коломийки містять багато повчального: Не там щастя, не там доля, де багаті люди – Хто побрався по любові, тому добре буде. Нема цвіту білішого, як цвіт на калині. Нема в світі ріднішого, ніж мати дитині.
Суспільно-побутові пісні Козацькі пісні виникли в XV-XVI ст. з появою козацтва й увібрали в себе інформацію про історичні реалії доби: боротьбу з нападниками, перемоги й поразки козацького війська, чужинську неволю, рабство та ін. Козацькі пісні витворюють ліричний образ козака – типового представника Запорізької Січі, передають романтику козацької волі. Найпоширеніші теми козацьких пісень: прощання козака з рідними та його від’їзд з дому, мотив ностальгії за рідною домівкою ( життя в походах без відпочинку, коли нема де голову прихилити, і домом стає зелена діброва чи темний байрак ), мотив небезпеки, що постійно загрожує йому, тема смерті: Ой, на горі огонь горить, А в долині козак лежить.
Накрив очі китайкою – Заслугою козацькою. Що в головах ворон кряче, А що в ногах коник плаче. У цих піснях звеличена воля, воїнську звитягу, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу, символом якої стає червона китайка: Та щоб наша червона китайка не злиняла, Та щоб наша козацька слава не пропала.
Символом козацької звитяги, нездоланності духу стає й насипана висока могила-пам’ятник воїнській доблесті. Ці пісні пройняті романтичним духом. Чумацькі пісні. За тематикою й поетикою вони близькі до козацьких.
Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба віск, дьоготь, прянощі та ін. Чумацькі пісні в дорозі співали самі чумаки. Чумакування було важкою та небезпечною справою, але водночас воно овіяне романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря.
Теми цього жанру споріднені з темами козацьких пісень. Значну групу становлять твори про від’їзд у дорогу, приготування до довгої подорожі, прощання з родиною: Задумали чумаки в дорогу, Покупили собі нові вози, Поробили ярма кленові, Поробили занози дубові, Покупили воли половії, Покупили та й попаровали, Попаровали та й повиїжджали… Найбільша група пісень про чумацьку долю присвячена пригодам чумаків: тяжкій зимівлі “пізніх” чумаків, поверненню додому, вдалому торгу. У жартівливих чумацьких піснях оспівуються гуляння після повернення, застереження дівчатам не закохуватись в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чоловіка нема вдома та ін. Солдатські та рекрутські пісні.
Після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, яка невдовзі перетворилась на рекрутську повинність ( уведена наказом Петра І 1699 р. ). На Західній Україні було схоже явище – вербування українців до австро-угорської армії. За Петра І служба була довічною, у 1793 році термін скоротили до 25 років, у 1834 – до 20 років, пізніше – 12, 15, 10 років. З 1874 року, коли була введена загальна військова повинність, служба тривала 7 років. Тому не дивно, що крім солдатських та рекрутських пісень, в усній народній творчості з’явились і рекрутські голосіння, якими супроводжувався відхід хлопця до війська. Вони майже не відрізнялися від поховальних голосінь, бо довічна або довготривала служба у війську фактично означала кінець його життя у родині, рідному краї та знаменувала перехід зі “свого” світу в “чужий”, де діють бездушні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє.
Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації. “Солдатчина й рекрутчина, як форми чужої військової організації, накинені ураз із панщиною, найманськими державами, Австрію та Росією, для їх державних, чужих українському народу інтересів, – стрінулися із загальною нехіттю української людності, тої самої, що цілі століття вела власними силами геройську боротьбу в обороні рідного краю. Примусова військова служба впала дійсно страшним тягарем на українське селянство…” ( Ф. Колеса ). Багаті люди мали змогу “відкупити” своїх синів від служби, тому жереб найчастіше падав на незаможних: до війська мусив іти вдовиний син чи сирота: Кують вони і гартують, Кайдани готують, Чи на вора, чи на злодія, Чи на розбійника. Не на вора, не на злодія, Не на розбійника, То ж на того сиротину, Вдовину дитину. Кріпацькі пісні.
Росія відновила кріпацтво на українських землях. Кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника. Остаточно кріпацтво в Україні було оформлено 1873 року указом Катерини ІІ. Серед різних видів кріпацької повинності, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента – примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків. Усі ці суспільні явища й пов’язані з ними життєві ситуації відбилися в кріпацьких піснях, у яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя.
У кріпацьких піснях немає романтичних рис ( гіперболізації, ідеалізації лір. героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін. ). Народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності. Наприклад: Наступає чорна хмара, А за нею синя, Не заступить син за батька, А батько за сина. Женуть батька в степ косити, Сина молотити. Третю дочку-паняночку Тютюну садити. А свекруху з невісткою У лан жита жати.
Бурлацькі пісні. У період Руїни й пізніше, особливо після скасування кріпацтва 1861 року, з’явилася ще одна верства населення – бурлаки. Ними ставали люди, що не мали власної хати чи притулку, поневірялися по чужих землях, шукаючи засобів для прожиття, а також колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувались від розправи з боку російської влади. Бурлаками ставали також кріпаки-утікачі, а також ті, хто тікали від рекрутчини.
У Росії бурлаками називали робітників, що тягали річкові судна. В Україні слово “бурлака” має більше, більш узагальнене значення – самотня бездомна людина, як правило, неодружена або яка з певних причин покинула сім’ю. Найбільшу групу бурлацьких пісень становлять пісні про життя втікачів від кріпаччини. Основні їх мотиви – тяжка праця, поневіряння на чужині, мізерність тимчасових заробітків, нарікання на злу долю. Та забіліли сніги, забіліли сніги, Ще й дібровонька Та заболіло тіло, бурлацьке біле, Ще й головонька Ніхто не заплаче по білому тілу По бурлацькому.
Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, Ні жона його.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)