Жив собі дід та баба. дід служив на майдані майдаником (майданний – робітник на заводі, на якому гонили смолу), а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні – нічого не мають: що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда: – Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою. – Що ти говориш?
Навіщо тобі той бичок здався? – Зроби, я вже знаю навіщо. Дід – нічого робити – взяв зробив солом’яного бичка й осмолив його смолою. Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного
Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка: – Хто ти такий? – питас.- Скажи мені!
А бичок йому: – Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою за смолений. Ведмідь каже: – Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати! Бичок нічого, мовчить; ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав’яз зубами,
Сіпав, сіпав – затяг того бичка хто знає куди! От баба прокидається – аж бичка нема. “Ох, мені лихо велике! де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов”.
Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться – ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда: – діду, діду! Бичок наш ведмедя піймав, іди його вбий! Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб.
От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує: – Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Поки пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка: – Хто ти такий? – Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений! – Коли ти смолою засмолений,- каже вовк,- то дай і мені смоли засмолити бік, а то собаки обідрали! – Бери!
Вовк зараз до боку, хотів смоли віддерти. дер, дер та зубами й зав’яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузиться з тим бичком! Прокидається баба – аж бичка й не видко. Вона й подумала: “Мабуть, мій бичок додому побрів”,- та й пішла; коли дивиться – у лісі вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. дід і вовчика у погріб вкинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти: сіла та й заснула. Аж біжить лисичка: – Хто ти такий? – питає бичка. – Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
– дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли! – Бери! Зав’язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься.
Баба й цього разу дідові сказала, дід вкинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали. От як назбиралось їх четверо, дід сів над лядою в льох та й давай гострити ножа.
Ведмідь почув та й питає його: – діду, навіщо ти ножа гостриш? – Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи. – Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу. – Ну гляди!
Тільки принеси… Взяв та й випустив ведмедика. далі сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: – діду! Навіщо ти ножа гостриш?
– Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити. – Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену. – Гляди ж, прижени! І вовка дід випустив.
Сидить далі та ще ножа гострить. Виткнула мордочку лисичка та й питає: – Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш? – У лисички,- каже дід,- гарна шкура на опушку й на комірець, хочу зняти. – Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!
– Ну гляди! Принеси! І лисичку дід пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: “Нащо?” А він і каже: – У зайчика шкурка м’якенька, тепленька – будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
– Ох, не ріж мене, дідусю,- я тобі стрічок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю! Пустив дід і його. От переночували ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж – дер-дер! – щось до діда в двері.
Баба прокинулась: – діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить,- піди подивись! Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов – дер-дер! – повен двір овець вовк понагонив. А незабаром лисичка принесла курей, гусей – усякої птиці; зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго… І дід радий, і баба рада.
Взяли вони попродали овечки та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати. А бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)